На новому місці: як Ірпінь повертає радість життя переселенцям зі Сходу

Ірпінь прийняв найбільшу кількість вимушених переселенців в Україні у співвідношенні до кількості населення – майже 7 000 офіційно зареєстрованих осіб.

Багато з них мріють повернутися на батьківщину, але чимало бачать своє майбутнє тільки тут. І неабияка заслуга в цьому належить Громадському центру по роботі з внутрішньо переселеними особами - одному з кращих в Україні.

Неможливо забути погляди людей, що покинули рідний дім і вперше потрапили у чуже для себе місце. Спочатку вони дуже схожі. У них тривога, біль, страх, переживання. Очима вони шукають підтримки і надійної опори. Комусь вистачає дружнього плеча на старті, погляд оживає і вони з легкістю починають нове життя. Один із яскравих прикладів – переселенка з Луганська Олеся Василець. Завдяки сильній волі і праці цієї дівчини у нашому місті відкрилася перша школа східного танцю «Гюрем», яка сьогодні успішно прославляє Ірпінь на багатьох національних і міжнародних танцювальних змаганнях.

Але у більшості випадків вимушеним переселенцям потрібно більше часу для того, аби почати нове життя. Їм потрібна постійна підтримка. Особливо людям літнього віку та дітям.

Два роки тому, у грудні 2014-го, завдяки ініціативі благодійної організації «Фундація добрих справ» у приміщенні Ірпінської міської ради вперше зібралися переселенці регіону. Люди знайомилися, ділилися наболілим, радилися. Від тоді такі зустрічі стали регулярними. Тоді ж зародилася ідея створити у місті перший на Київщині повноцінний осередок підтримки і турботи для внутрішньо переміщених осіб регіону.

Ми знайшли у місті вільне комунальне приміщення у 140 квадратних метрів і безоплатно передали в оренду благодійні організації. Завдяки фінансовій підтримці Агентства ООН у справах біженців там зробили сучасний ремонт. І символічно у Міжнародний день прав людини рівно рік тому відкрили Громадський центр по роботі з внутрішньо переміщеними особами.

За два роки по Україні відкрито близько тридцяти схожих центрів. Але більшість із них територіально наближені до зони конфлікту. Приємно, що за даними того ж таки Агентства ООН у справах біженців, Громадський центр Ірпеня за обсягами своєї роботи та кількості відвідувачів стоїть на рівні з центрами таких міст мільйонників як Одеса та Харків.

До Ірпінського Центру щотижня приходить більше сотні людей. Тут дорослі та діти вивчають англійську, іспанську, польську мови. Для людей похилого віку діє проект «Друга молодість». Пенсіонери вивчають тонкощі роботи з комп’ютерами, їздять на екскурсії, влаштовують творчі вечори та просто посиденьки за чаєм. Переселенка з Луганщини, пенсіонерка Тамара Василівна Інжутова разом з подругами проводить тут більшість вільного часу. Вона – відвідувач Центру з часу його відкриття. Каже, що спільна захоплива справа змушує забути пережити, це наче чудодійні ліки для них.

Своїми особливими справами зайняті і діти. Разом з батьками займаються у різноманітних гуртках, влаштовують розвиваючі заняття. Відбуваються й цілі сімейні зустрічі. Часто від відвідувачів можна почути, що тут вони знайшли собі другу домівку і новий зміст життя.

Тут вимушеним переселенцям допомагають знайти роботу і, навіть, започаткувати власну справу. Так завдяки підтримці родина Сургучевих подала свій проект на грант від посольства Японії. Тепер у них є власна книгарня у столиці і успішний бізнес. Цей приклад сьогодні надихає й інших відвідувачів Центру не опускати рук.

Активними відвідувачами центру є і місцеві мешканці. Це дуже важливо. Завдяки цьому, Громадський центр по роботі з внутрішньо переміщеними особами не припиняє виконувати свою першочергову місію – допомагати новим мешканцям Ірпеня інтегруватися у місцеву громаду, у суспільне життя міста.

Хочу висловити особливу подяку голові благодійної організації «Фундація добрих справ» та керівнику Центру Надії Філімоновій. Своїми тендітними жіночими руками вона робить велику справу. Пишаюся, що у нашому місті живуть такі люди.

Разом з тим велика вдячність усій громаді Ірпеня. За розуміння, за підтримку, за дружнє плече тим, хто попросив у нас допомоги. Ми довели усім, що навіть у важкі часи здатні мобілізуватися, об’єднатися і робити спільну добру справу.