Вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років

   Штучний масовий голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, адже у цьому краї переважну більшість населення становили українці. Так, саме українці за задумом вищого керівництва СРСР мали стати жертвами страшного геноциду. Ті, хто як ніхто інший у світі розумілися на хліборобстві, ті, хто споконвіч були господарями на унікальній землі, адже єдиним місцем на планеті, де ширина чорноземної зони сягає 500 кілометрів, а це - сталі врожаї та висока якість злаків, городини, садовини, їм, тим, хто виміряє своє життя від сівби до жнив, їм ,українцям, влаштували жнива скорботи ... Вони свято вірили у силу землі, а любов до неї була закладена на генетичному рівні. Вони знали, що у колоску сконденсована сила сонця і землі, а себе, тих, хто на цій землі вирощував, вважали синами Сонця, цебто людьми божими. Вони жили з Богом у серці та молитвою у душі. Апологети свободи,самодостатності, носії культурної унікальності та самобутності - вони у будь-який момент могли відмовитися від "опіки". Їх боялись втратити... "Україну можемо втратити!", — ці слова Сталіна влітку 1932 року стали тригером для масового вбивства цілого народу без війни у мирний час. ... 3 мільйони 941 тисяч сердець перестало битися у грудях людей, які ще вчора дихали свободою на повні груди... А ті, хто вижили? На їх волю наклали вето... Їх продовжували вбивати як націю. Забути власну мову, культуру, традиції, трансформуватися з великої нації у "великий советский народ» - таким було завдання тих, хто вижив... Я не можу без сліз згадувати все те, що розповідали мені мої рідні. "Ми вижили під час війни, але головне - ми пережили голод"... Ще тоді, у дитинстві, я розуміла, що це набагато страшніше. Повільно вмирати від голоду, що може бути страшнішим... Їсти людині людину, щоб вижити... Це настільки жахливо... Я згадала як літня жінка, яка пережила голодмор в дитинстві, потім була в'язнем концтабору, на запитання, що страшніше, сказала, що з цих двох тортур голод набагато страшніший за концтабори, бо навіть там давали щось їсти.

   Вчора в моїх долонях мерехкотіла свічка пам'яті, в руках - п'ять колосків, у серці - біль, а на очах - сльоза... А у душі - поминальна молитва за них, тих , хто не вижив під час дії "Закону про п'ять колосків" ... 

   P.S. ... Я поверталася додому... Позаду Національний меморіал жертв Голодомору, попереду куполи Києво-Печерської Лаври... Вечірня рефлексія... Скінчилися національні пам’ятні заходи за участі свідків Голодомору, Президента України, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради, народних обранців, політиків, очільників українських церков, представників дипломатичних установ, громадськості. Країна завмерла у загальнонаціональній хвилині мовчання, українці підримали акцію «Запали свічку пам’яті»... А що будуть містити репозитарії навчального контенту через років сто? І хоч я не футуролог, та намагаюсь екстраполювати... Якими вони будуть, підручники історії в майбутньому? Чи не з'являться там глави під неймінгом "Фізичний геноцид", "Генетичний геноцид", "Світоглядний геноцид"... Ідеологічний, духовний, фінансовий... Скільки видів геноциду будуть визначати наші нащадки, описуючи наше сьогодення?...

   "Голодомор не зламав" – до Дня пам’яті Голодомору цьогоріч згадували видатних діячів, які пережили геноцид. Хто знає, пройдуть роки і люди майбутнього будуть згадувати наших сучасників на заходах під назвою "Світ не зламав".