Реконструкція економіки: зарубіжний досвід та перспективи для України

Розглянуто правові засади здійснення державної політики з реконструкції економіки у окремих європейських країнах. Зроблено висновок щодо доцільності запозичення закордонного досвіду.

Необхідність проведення докорінних перетворень та зміна застарілих способів розв’язання суспільством завдань новими, більш ефективними, набули особливої актуальності після обрання Україною курсу на євроінтеграцію. Дослідження правових засад реконструкції економіки, зокрема зарубіжного досвіду впровадження таких змін має великий інтерес для України.

Економіці, як відомо, належала ключова роль у політичному проекті європейської інтеграції, яка почала здійснюватися в Європі у 1950-х роках. До 1990-х років питання щодо економічного зростання, продуктивності праці, зайнятості населення тощо вирішувалися здебільшого на національному рівні. Зважаючи на високий рівень неоднорідності економічного і соціального простору ЄС прийняття рішень на національному рівні тривалий час залишалося ефективним і раціональним способом врегулювання великої кількості суперечностей. Проте, після інтеграції до Європейського Союзу країни-члени позбавилися можливості будувати свої економічні курси в ізоляції один від одного, оскільки наслідки кожного здійсненого ними вибору позначаються на стані єврозони в цілому.

Проблема реконструкції економіки постала перед багатьма країнами Європейського Союзу після світової фінансово-економічної кризи. За ступенем впливу на нестійкі економіки нових країн Євросоюзу цю кризу можна порівняти лише з часом Великої депресії 30-х років минулого століття. Наслідки цієї кризи для різних країн значно відрізнялися. Для одних достатнім стало вжиття невідкладних заходів підтримки, які сприяли відновленню економіки та скорішому виходу із кризи, проте для інших цього було недостатньо. Процес виходу із кризи займав більше часу, виникла потреба у реконструкції економіки.

Особливо сильно криза вдарила по країнах Балтії, падіння економік країн Балтії за всіма показниками мало обвальний характер. Системний характер кризових явищ в країнах Балтії вимагав прийняття принципово нової стратегії розвитку. У цій ситуації стали необхідними перехід до нової економічної моделі та розробка стратегії розвитку держави, орієнтованої насамперед на розвиток виробництва, а не на перерозподіл фінансів. Зокрема, Латвія ще в кінці 2008 р. домовилася з ЄС, міжнародними організаціями (МВФ, ЄБРР, Світовий банк) та країнами-донорами (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Чехія, Польща, Естонія) про надання кредиту в 7,5 млрд євро з відсотковою ставкою в середньому 3,5% на рік. Це, однак, вимагало прийняття на себе низки зобов'язань щодо структурного реформування економіки за рахунок збільшення податків і скорочення бюджетних витрат, особливо на соціальну сферу.

Іншим є досвід Ісландії, яка не стала йти шляхом так званого Вашингтонського консенсусу, рекомендованого МВФ, а обрала власну модель реконструкції економіки задля виходу із кризи. Крім того, уряд Ісландії не став запроваджувати заходи жорсткої економії, які для багатьох інших країн носили майже примусовий характер. Натомість уряд намагався вберегти систему охорони здоров'я, систему освіти. Ісландія сприймається на даний момент, як приклад того, як долати глибоку економічну депресію, не приносячи в жертву соціальний добробут. Приклад Ісландії яскраво демонструє, як світова економічна криза стала поштовхом до докорінних змін в економічній системі держави, та сприяла її реконструкції задля стрімкого вирішення назрілих проблем. Замість нав’язуваних світовою спільнотою заходів щодо подолання кризи, Ісландія напрацювала та запровадила власний, зорієнтований лише на її внутрішні цілі план виходу із кризи. При цьому, важливу роль у захисті інтересів свого народу під час кризи відіграв такий важливий конституційний інститут, як референдум.

Можливість запозичення позитивного закордонного досвіду неоднозначно сприймається у вітчизняних наукових дослідженнях. Неодноразово виникали дискусії з цього приводу. Дійсно, у процесі здійснення різного роду трансформацій часто висловлюється теза про те, що запозичення вже наявних зразків разом з урахуванням помилок і негативного досвіду забезпечить можливість країні-реципієнту діяти більш ефективно та раціонально. В той же час, популярною є думка про суттєву обмеженість системного запозичення при трансформації систем: елементи однієї системи не можуть бути перенесені в іншу систему без попередньої їх суттєвої зміни та урахування відповідності між рівнями розвитку запозичуючої системи та запозичуваного елемента, оскільки невідповідність рівнів призводить до дисфункції системи адаптивних, самовідтворювальних можливостей. З іншого боку, курс України до євроінтеграції вимагає адаптації національного законодавства до норм європейського права, при цьому досвід країн, які вже здолали цей шлях є для України актуальним та корисним. Тому основою реконструкції економіки України має бути не лише прагнення врахувати досвід провідних країн Європи для проведення власних реформ, але й виявлення національних економічних переваг, здатних забезпечити формування вітчизняної моделі економічного розвитку.

Джабраілов Р.А.

заступник завідувача відділу

проблем модернізації господарського права та законодавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України

доктор юридичних наук, доцент

Новікова В.С.

науковий співробітник відділу

проблем модернізації господарського права та законодавства

Інституту економіко-правових досліджень НАН України