Чи пройде електронне декларування випробування українськими реаліями?

На сьогоднішній день, безумовно, головною темою для обговорень в українському суспільстві є електронне декларування.

 Точніше, викладені в реєстрі дані про статки цілої низки відомих політиків та їхніх близьких. Зрозуміло, що найбільшу увагу привернули до себе такі категорії майна як «мощі святих», «трильйон гривень», «церква» і т. д. Дійсно, дана інформація закономірно викликає подив та обурення. Але в таких відверто контраверсійних відомостях і міститься корінь проблеми, яка тяжіє над електронним декларуванням.

            Справа в тому, що за чинного стану справ взагалі можна вести мову про відверту дискредитацію не лише самого реєстру, а й ідеї його успішного функціонування в українських реаліях. У даному випадку ми зіштовхуємось зі звичайним лицемірством, а де в чому навіть із цинізмом, оскільки шляхом подання відверто перекрученої інформації, яка може викликати лише сміх, виробляється негативне суспільне ставлення до електронного декларування. Тому така діяльність, безперечно, повинна присікатися та не допускатися.

            Водночас варто визнати, що в саму систему електронного декларування закладені певні елементи, які дозволяють здійснювати різного роду політичні маніпуляції. Наприклад, можливість зареєструвати власний одяг. Фактично, це може нагадувати досвід Румунії за часів правління Ніколае Чаушеску, коли державному обліку підлягали навіть деякі, здавалося б, особисті речі. Тобто, задля уникнення подальших перекручень або маніпулятивних трактувань (на зразок – не зареєстрував бодай одну гривню чи пальто, значить порушник і т. і.), слід коректніше врегулювати інститут електронного декларування на законодавчому рівні.

            Безумовно, такого роду система є великим проривом для України, оскільки сам факт своєрідної десакралізації політики робить її більш демократичною та сприяє встановленню комунікації між чиновниками та громадянами. Особливо слід звернути увагу на те, що ціла низка можновладців публічно розкрила свої значні статки, дані про які хоч і викликали обурення, але все ж стали свідченням поступового оновлення української політичної системи. Проте відкритою залишається ціла низка питань щодо того, як система електронного декларування функціонуватиме далі під дискредитаційним тиском з боку окремих осіб, чи розвиватиметься вона в подальшому і т. і. Принаймні тема налагодження адекватного контролю не лише за статками чиновників, а й з’ясування джерел їхньої появи, а також введення різного роду санкцій, безперечно, не зніматиметься з політичного порядку денного, оскільки початок, хоч і багато в чому контраверсійний, вже було покладено.