Про медіа-мерзоту

У провладних ЗМІ погрожують своїм опонентам не лише тому, що звикли до цього за два з гаком роки. Вони ще й просто бояться відповідальності за все, що самі наговорили і написали за за цей час.

Всі вже звикли, що керівники «зливних бачків» діючих та відставних державних посадовців (Бутусов – Турчинова, Геращенко – Авакова, Казанський – Наливайченка) публічно погрожують своїм опонентам. Зазвичай – репресіями від МВС/СБУ, але досить часто – фізичною розправою з боку «ветеранів» чи «активістів».

Та днями я зі здивуванням з’ясував, що подібним чином себе поводять текстотворці формально незалежних від українського фінансування «ЗМІ», які прийнято називати «грантожерськими». Причому керівництво всіх цих «Громадських радіо і телебачення тисячі пагорбів», «Вижднів» та інших «Чужих грошей» поводить себе зазвичай коректно – щоб грантодавці з Держдепу чи західних посольств не червоніли (правда, був Скрипін – але той взяв грошима). А от рядові писаки/говоряки після коментів у ФБ з нагадуванням про їхні расистські/ксенофобські висери зразка 2014-го переходять спершу на російську, а потім на матірну мову, обіцяють «контактики пробити» і «розібратися особисто, як у старі добрі часи».

Спочатку я подумав, що це у них ностальгія за часами, коли можна було юрбою захопити і розграбувати якусь державну установу чи фірму «неправильного» власника, а політичних опонентів приволокти на Майдан і вирізати їм щось на лобі. А потім я зрозумів: вони просто панічно бояться, що доведеться відповідати за все сказане і написане під час «революції гіДНОсті», «АТО» і т. д. Адже у 2014-му ці люди щиро повірили, що їхні хазяї (з якими вони давно звикли себе асоціювати) прийшли «всерйоз і надовго», тобто для людей з пам’яттю акваріумної рибки – назавжди. Тому говорили і писали таке, що й «Фьолькішер беобахтер» не снилося.

Але менш ніж за два з половиною роки «нова чесна влада» звела свої рейтинги нанівець (тут пряма залежність з рівнем життя більшості населення), а її очільники забезпечили собі «запасні аеродроми» на Заході. Ну, а для грантодавців українських «незалежних» ЗМІ ці аеродроми за визначенням були основними. От тільки медіа-обслуга нинішнього київського режиму та його зовнішніх управлінців на Заході не потрібна – там своїх райтерів та піарників вистачає. До речі, більш кваліфікованих, які уникають у своїх текстах і виступах прямого розпалювання ворожнечі, закликів до масових убивств і т. п.

При цьому на тому ж таки Заході є достатньо випадків покарання тих «журналістів», які надто завзято виконують волю своїх хазяїв і перегинають палицю у пропагандистському безумстві. І якщо повішення головного редактора газети «Der Stürmer» Юліуса Штрайхера за вироком Нюрнберзького трибуналу – історія досить далека, то ведучий руандійського «Радіо тисячі пагорбів» Жорж Руджу отримав 12 років тюрми у 2000-му. До речі, він став єдиним європейцем, засудженим міжнародним трибуналом за організацію геноциду в Руанді. Створення аналогічного трибуналу стосовно України – справа майбутнього (навіть в Руанді він почав діяти лише через кілька років після масових убивств). І в цьому разі одним вироком для співробітника ЗМІ точно не обійдеться.