Велика Вітчизняна - не чужа, а своя війна

Вчора країни колишнього СРСР вшановували пам’ятну і трагічну дату – початок Великої Вітчизняної війни.

 Вшановували по-різному. Україна, поглинута у війні і сьогодні, приділила цій даті значно меншу увагу, ніж колишні радянські республіки. Виходячи зі складної воєнної ситуації, це можна виправдати і зрозуміти. Але, як на мене, не можна виправдати зусилля окремих сучасних ідеологів, які, намагаючись побороти одні крайнощі у вигляді заідеологізованої радянської історії, кидаються в інші, мовляв, війна 1941-45 років – чужа для українців. Нічого подібного. Те, що сьогодні ми справді ведемо свою війну, не підлягає сумніву, однак і Велика Вітчизняна не була чужою для нашого народу. Не варто накладати політичну реальність на всі прояви життя суспільства. Безумовно, боротися з тоталітарним нацизмом українці спільно з іншими народами були змушені під проводом такого ж репресивного тоталітаризму, хіба що лівого. Але так чи інакше, це була справедлива, визвольна, а головне – народна війна. Її виграв не Сталін, не КПРС, так само, як на Майдані не перемагали Яценюк, Кличко і Тягнибок, а війну проти путінських найманців веде не президент Порошенко. Все це – справа рук народів, сотень, тисяч і мільйонів людей, які боролися і борються проти тиранії, імперіалізму, агресії та несправедливості. І ми не маємо права забувати наших борців, в яких би політичних режимах їм не випадало на долю жити. Наш обов’язок – пам’ятати і шанувати всіх наших героїв і на День перемоги, і в скорботний день початку війни. Вони цього заслужили.