Недешева безкоштовна медицина

Кажуть, що безкоштовний сир буває лишень у мишоловці. Проте донедавна саме за цим принципом лікувалася вся Україна.

Кажуть, що безкоштовний сир буває лишень у мишоловці. Проте донедавна саме за цим принципом лікувалася вся Україна. Державні вельможі зі шпальт друкованих видань, блакитних моніторів та екранів телевізорів із надривом переконували українців у тому, що медицина у нас є і до того ж безкоштовна. Проте, на відміну від середньостатистичного українця, який перебуває на межі виживання, ці законотворці медичними послугами користуються не в Україні, і аж ніяк не на безкоштовній основі.Нещодавно мені довелося, як кажуть, на власній шкурі відчути та своїми очима побачити все те, що пропонує хворому наша Дубровицька центральна районна лікарня. Подорож медичними коридорами у хворого розпочинається з реєстратури, звідки з історією своїх хвороб він прямує до кабінету терапевта, де, як на сповіді, розповідає лікарю про свої хвороби. Той, своєю чергою, дає адекватну оцінку стану здоров’я пацієнта та його самостійним інтернетно-побутовим домислам і направляє хворого на необхідні для остаточного діагнозу аналізи та консультації з різнопрофільними лікарями.Переступивши поріг кабінету терапевта, я, чесно кажучи, була шокована, адже в невеличкому приміщенні пацієнтів приймали два лікарі та кілька медсестер. При цьому, коли до кожного з медиків на прийом заходило по пацієнту, розвернутися для огляду ні медпрацівникові, ні пацієнтові місця вже не було. Заручниками цього стали як лікарі, так і хворі. Адже, з одного боку, декому з медсестер доводилося писати свою документацію мало не «на колінах», оскільки про комп’ютеризовану систему ведення картки хворого в сучасних реаліях ми можемо лише мріяти. А пацієнтам доводиться лише, знизавши плечима, змиритися з неможливістю втілення в життя норм лікарської таємниці – збереження інформації про пацієнта, яке покладене на сучасних лікарів, адже вух навколо є більше, ніж мало би бути.Звісно, в такому випадку можна почати все «списувати» на погане фінансування медичного закладу з боку держави, але ті пацієнти, які вже бували в нашій районній лікарні, знають, що не в усіх лікарів справи з робочим місцем такі ж плачевні. Тож в цьому випадку питання виникає, швидше, до головного лікаря. Чи не розділені наші лікарі, які мали би працювати в рівних умовах, на, так би мовити, «медкасти». На тих, хто є в його «милості», і на тих, хто лишається за бортом благ?! Та не будемо відходити далеко від теми у своїх роздумах.Аналізи. Тут теж все дуже цікаво. Навіть, я би сказала, заплутано. Адже перед тим, як їх здати, ви маєте сплатити орієнтовно тридцять гривень у касу за послуги, ватку, спирт та скарифікатор (голку для аналізів). Сума, здається, невеличка, але вже на цьому етапі у пацієнта чітко відокремлюється оманливий образ безкоштовної медицини від реалій, в які його заводить власний хворий організм.Далі пацієнт іде у вільне «плавання» під кабінети лікарів різного профілю чи, точніше, під довготривале висиджування під ними та втрачання дорогоцінного часу, а подекуди – і нервового здоров’я. Ні для кого не секрет, що лікарня – це місце, з якого якнайшвидше хочеться втекти додому. Проте, за моїми спостереженнями, це ще й місце кругообігу негативної енергії між лікарем і пацієнтом та суто між пацієнтами. Лікарі грубіянять пацієнтам, а ті платять такою ж монетою. Пацієнти під кабінетом не завжди поводять себе толерантно, при цьому під «роздачу» потрапляють як люди похилого віку, так і вагітні жінки та мами з маленькими дітками. Інколи виникало таке враження, що, потрапляючи до лікарні, люди, замість того, щоб ставати співчутливими та лояльними до чужої проблеми, перетворювалися на приклад озвірілого, хворого гомо сапіенс.А тепер давайте поговоримо про фінанси та можливі перспективи, які очікують нашу державну та місцеву медицину. За оцінкою експертів Світового банку, фінансовий об’єм витрат населення нашої країни на систему охорони здоров’я становить 2/3 від загальної суми, і лишень 1/3 цих коштів надає сама держава. Так, стає очевидним, що через недостатнє державне фінансування медичної галузі нереально вирішити всі, існуючі в ній, проблеми. Але, зауважите ви, існує можливість звернення до недержавних джерел фінансування, а саме – до інвесторів. У чомусь ви будете мати рацію, проте, на досвіді нашої Дубровицької центральної районної лікарні, дозволю собі засумніватись у дієвості цього методу. І справа навіть не в тім, що на теренах нашого району неможливо знайти спонсорів; справа, швидше, у ставленні до цього рятівного кола самого керівництва лікарні.Для прикладу, у 2014 році в районній лікарні здійснили капітальний ремонт травматологічного відділення, на який витратили орієнтовно чотирьохсот тисяч гривень із районного бюджету. Відкриття провели з пафосом, купою повідомлень у пресі, приїздом обласного та районного керівництва. Коли ж перед виборами минулого року на ремонт дитячого відділення матеріалами допомагали політична партія «Воля», підприємці та просто небайдужі жителі району – очільникові лікарні було «не з руки» оприлюднювати такі незручні для нього та керівництва району політичні нюанси, як допомога спонсорів. Тож відкриття дитячого відділення після ремонту відбулося непомітно і, тим паче, не «засвітилось» у ЗМІ. Там, як ні в чому не бувало, просто почали приймати на лікування малечу. Не минуло й року, як на останній сесії районної ради головний лікар таки наважився подякувати всім спонсорам, завдяки яким, за його словами, лікарня ще «тримається на ногах». Проте, ложка вчасна до обіду, а не після.Зважаючи на це, виникає запитання: як багато спонсорів, бачачи такі підводні камені, матимуть бажання допомагати районній лікарні? Як то кажуть, питання риторичне. Донедавна в лікарнях України діяла норма – вісімдесят ліжок на десять тисяч населення. З 2016 року ця норма знизилася до шістдесяти ліжок на десять тисяч громадян. Згідно з прийнятим новим бюджетом на 2016 рік, охорона здоров’я недоотримає 2,5 мільярда гривень. Цим самим зменшаться й регіональні інвестиції. При скороченні ліжко-місць у нашій Дубровицькій ЦРЛ, яке буде невідворотним, скоротиться й кількість медичного персоналу, але роботи та обов’язків при цьому в тих, хто залишиться, побільшає. Проте навряд чи медпрацівники за це отримуватимуть достойну платню.Ми тривалий час намагалися не помічати реалій, вдаючи, що в нас безкоштовна медицина. Як наслідок – із мужністю намагаємося подолати створені своїми ж руками проблеми. Та вихід є, при цьому не треба вигадувати велосипед, варто просто скористатися досвідом країн, які вже давно пройшли ті етапи становлення країни, на старті яких ми зараз перебуваємо.Нещодавно в одному з інтерв’ю голова Міністерства охорони здоров’я Олександр Квіташвілі заявив, що медицина в 2016 році стане платною, але при цьому буде пакет і для незаможних верств населення. Ця новина не може не тішити, але при умові, що наш ненаситний менталітет і цю ініціативу не зведе до банального грабунку.У закордонній практиці є кілька страхових програм: невідкладна допомога, стоматологія, аптека, стаціонар тощо. До них входить оплата обстеження, транспортування, витрати на ліки, операцію та реабілітацію пацієнта. В основі страхової медицини лежать, перш за все, комерційні інтереси страховика, а отже, неминучим її супутником має бути чіткий контроль. Ринкові відносини, тобто конкуренція, ставлять страхову компанію в такі рамки, що вона мусить максимально задовольняти кожного клієнта в отриманні ним якісних медичних послуг. Як наслідок, зростає відповідальність лікарів. Саме за таким принципом виникають взаємовідносини між застрахованим пацієнтом-клієнтом та страховиком, який завдяки фінансовій зацікавленості якісно відстоюватиме його інтереси.Принципи такого добровільного медичного страхування прості та зрозумілі: ви оплачуєте поліс і, як наслідок, у випадку хвороби отримуєте гроші на якісне лікування. Головний чинник у цих відносинах – наявність конкуренції. Адже, якщо в «маси» потрапить інформація про скривдженого клієнта та недобросовісного страховика, – компанія втратить дуже багато, і йдеться тут не про імідж.На жаль, нині в нашій державі відсутня законодавча база для переходу на страхову систему медицини. Та все ж, жевріє надія, що ми не на словах, а на ділі таки зможемо відчути себе повноцінними жителями Європи, бажано сучасного, а не середньовічного періоду. А що робити до того блаженного дня? Лишатися людьми в будь-яких життєвих обставинах та негараздах. Повірте, лікарям теж не солодко працювати, адже серед хабарників та хамів є ескулапи, які душею і тілом віддані справі свого життя, яким у таких реаліях вдається якісно лікувати хворих. Просто вони, як і ми, стали заручниками системи, з якої, наче з лабіринту Мінотавра, все ніяк не можуть знайти виходу ні державні мужі, ні «прості смертні», але так хочеться побачити те світло в кінці тунелю…Ганна Петрівська