Власник сторінки
голова політичної партії «Нові обличчя»
Недавно я побачив волонтерський фотопроект «Якби не війна». Там про те, як люди різних професій взяли до рук зброю, щоб захищати східні кордони нашої країни. І мені згадалися чоловіки з Ірпеня.
Вони теж відклали свої справи вдома, залишили мирні професії і пішли на війну.
Олександр Головенько, до війни – конструктор-технолог з виготовлення меблів. А тепер – учасник АТО та керівник Координаційної ради Ірпінського регіону.
Коли розпочалася Революція Гідності, він не зміг залишатися вдома – пішов на Майдан. А пізніше не зміг спостерігати за подіями
на Донбасі по телевізору і пішов до воєнкомату. Сам пішов, хоча раніше ніколи не служив в армії.
На війні в Олександра Головенька відбулася переоцінка життєвих цінностей.
Загострилося почуття справедливості та чоловічої дружби. За ці почуття його й поважають побратими і довіряють йому вирішувати
питання інших учасників АТО. Після повернення з АТО Олександр Головенько веде активну громадську роботу. Допомагає організовувати
реабілітаційні програми для атовців, разом з міською радою багато працює над програмою забезпечення колишніх бійців житлом
і землею. Андрій Сніжко – журналіст. Представник покоління тридцятирічних, як і Олександр Головенько. В Приірпінні на Київщині Андрія знають добре.
Тут разом з колегами-однодумцями він започаткував кілька медіа-проектів. Його статті на різні теми виходили на сторінках
регіональних видань «Ірпінський вісник», «Демократична Київщина», «Про Ірпінь» та інших. У професійній діяльності він виріс
від кореспондента до редактора і викладача. Кілька разів Андрій записував зі мною інтерв’ю. Часто ставив непрості питання. Але найбільш глибокі тексти, як мені здається, Сніжко
почав писати під час подій на Майдані. Тоді він був не просто оглядачем, а й фактично щоденним безпосереднім очевидцем подій
у центрі столиці. Але вже за рік після революційних подій я несподівано дізнався, що Андрій відбув
на фронт: вже не як журналіст, а мобілізований офіцер Збройних Сил України, хоча кадровим військовим ніколи не був. Зараз він
уже вдома. І теж приїхав іншим. Каже, що війна змінює світогляд, робить людей глибшими і вчить цінувати життя. Ігор Домін – різьбяр по дереву. Ігорю п’ятдесят, має багатий життєвий досвід. Колись, у 23 роки, він був наймолодшим депутатом Ірпінської міської
ради. Його завжди вирізняли відвертість і активна громадська позиція. Ігор Домін пішов до армії добровольцем. Майже
весь час був на передовій. Воював у Дебальцевому, у станиці Луганській. Ігор Домін щасливий, що повернувся додому живий. З особливою теплотою і вдячністю
згадує ірпінських волонтерів, які постійно допомагали бійцям. Зізнається: якби не вони, то на фронті було б дуже важко. Але, на жаль, повертаються не всі. Ірпінський регіон втратив 12 воїнів: Ігор Горбенко,
Олександр Давидчук, Микола Личак, Олександр Гуменюк, Сергій Шкарівський, Владислав Стрюков, Олександр Старов, В’ячеслав
Кірічек, Ільгар Багіров, Олександр Єрощенко, Максим Ридзанич, Володимир Ринкун. Вічна пам’ять. Герої не вмирають.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.