Луцький уже йде на посадку?

Чому «очищені» прокурори так повільно розслідують очевидні зловживання команди екс-керманичів Національного авіаційного університету

Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. Вони через суди намагаються повернути собі владу в одному з найвідоміших вишів України. Начебто не було Майдану, падіння режиму Януковича... Звідки у цього чоловіка така впевненість у собі та своїй неуразливості? Іноді починає здаватися, що він має магічний вплив на суддів та прокурорів, наче учень Вольфа Мессінга, зачаровуючи їх до такої стадії професійного самозабуття, що ті не помічають відвертих фактів зловживань за часи панування команди Луцького в НАУ. Що це — магія «цифр» чи щось інше?

А факти ось які.

«Что нам стоит дом построить?!»

Національному авіаційному університету пощастило з радянським спадком — гектари його території розташовані недалеко від центру столиці. У 2000-х, ще за ректора Віталія Бабака, керівництво НАУ вирішило більш раціонально скористатися цими територіями. Згідно з благими намірами, на земельних ділянках, які перебували частково в державній, а частково — в комунальній власності, мали постати багатоповерхівки, в яких, по-перше, частина помешкань передавалася безквартирним науковцям та педагогам НАУ, а по-друге, на перших поверхах цих висоток мали розташовуватися університетські аудиторії, лабораторії, адміністративні та інші приміщення, так би мовити, прямого цільового призначення. Понад те, керівництво НАУ заклало в угоди інвестиційні зобов’язання, на які в самого університету бракувало коштів, а саме — капітальний ремонт і реконструкцію кількох гуртожитків, модернізацію університетського стадіону тощо.

Перша інвестугода, в якій поєднувалося приємне з корисним, була підписана 2002 року — на будівництво 17-поверхового житлового будинку та підземної автостоянки у кварталі вулиць Лебедєва-Кумача і Землячки. Ще три — у 2007 році: договір на будівництво житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вулиці Донця, 2а, а також на зведення двох житлових комплексів — по проспекту Космонавта Комарова,1 та у київському передмісті, у містечку Вишневе. Однак з появою нового керівництва університету соціально вигідні проекти перетворилися на соціально невигідні.

Після 2008 року, коли ректором став Микола Кулик, зміст усіх згаданих інвестиційних угод змінився. «Було змінено контрагентів, тобто фірми, які координують ці будівництва. Ректор Кулик змінив угоди так, що з них дивним чином «випали» або вкрай невигідно для вишу «трансформувались» соціально важливі інвестиційні зобов’язання. «Випарувався» пункт про реконструкцію стадіону, про лабораторні та навчальні приміщення у будинках на вулиці Михайла Донця. Жодна інвестиційна умова щодо жодного з об’єктів і договорів до сих пір не виконана.

Прихильний до будівельних компаній ректор М. Кулик не тільки відмовився від безперечно вигідних для рідного вишу умов, а ще й узявся замість так званого інвестора (як передбачалося договором) за державний кошт розробляти проектну документацію на згадану будівлю, що на вул. Донця. Така не пояснювана здоровим глуздом «волонтерська» допомога коштувала університетові, читай — державі, понад 10 000 000 грн.

До речі, цю новеньку висотку, розташовану буквально за головними корпусами авіаційного університету, з листопада минулого року вже обживають щасливі новосели. Проте немає серед них жодного викладача чи співробітника НАУ. Ці три секції будинку було здано в експлуатацію без участі самого замовника — НАУ. За лічені дні до закінчення контракту пан Кулик виписав довіреність на сторонню особу, яка представляє фірму-забудовника, вони й прийняли у самих себе ці три секції.

Колишній ректор, схоже, вирішив не розбещувати викладачів новим житлом, адже в решті угод, які він переписав, погоджена раніше компенсація у вигляді квартир для НАУ скоротилася з десяти до шести, а то й до чотирьох відсотків. Наприклад, у випадку з будівлею у Вишневому ці відсотки матеріалізуються всього в 332 кв. метри, тобто від сили в чотири середні квартири.

Вочевидь маємо ознаки щонайменше свідомого перевищення службових повноважень, що призвело до матеріальних збитків для НАУ та держави. Чому, на яких підставах тодішній ректор Кулик редагував договори таким чином, щоб вони приносили університету не користь, а збиток, — загадка, яку має з’ясувати слідство. Як і те, яку роль у цих сюжетах відігравав заступник пана Кулика Максим Луцький, адже саме він з 2009 р. був першим проректором. Курував капбудівництво, юридичні питання та багато чого іншого особисто Луцький, про що свідчить тогочасний наказ про розподіл повноважень між проректорами.

«Кулик номінально був ректором, а вирішував усі фінансові справи Луцький, він ним просто користувався», — стверджує колишній проректор НАУ Юрій Симоненко.

Юрій Григорович кілька місяців тому вийшов із СІЗО, де відбув сім років за сфальсифікованим звинуваченням у начебто замаху на всемогутнього першого проректора Луцького. http://2plus2.ua/lustrator_7_62/chomu-prorektora-nau-6-rokiv-ne-vipuskayut-z-pid-varti-416999.html

Незважаючи на те, що «справа Симоненка» розсипалася, що адвокат представляла факти фальшування балістичних експертиз, що сам псевдокілер неодноразово заявлялв у суді про те, що Луцький інсценував цей спектакль, суд так і не зміг винести вердикт, тож шанований професор втратив шмат свого життя в застінках Лук’янівки. Це окрема тема, яка була і найближчим часом знов постане у фокусі мас-медіа. Адже в ЄДРДР зареєстровано 10 проваджень, пов’язаних із фальсифікацією справи про «замах» 1 квітня 2008 року». «Він хотів прибрати мене з дороги — щоб я не заважав розпоряджатися майном та коштами НАУ як кому заманеться», — впевнений Юрій Симоненко. Безсумнівно, що принаймні одна особа була зацікавлена в тому, аби «процес Симоненка» тривав вічно.

«Качки» замість пілотів

У поле зору прокуратури міста Києва потрапили ще два сюжети з діянь екс-керівників НАУ.

Йдеться про незаконну передачу у власність юридичній особі 2,46 гектара землі на території автотранспортного парку НАУ, що на Борщагівці. Початково угода передбачала, що інвестор реконструює старі будівлі АТП, зробить добудову та отримає у користування 35% згаданої площі. На інвестора також було покладено зобов’язання капітально відремонтувати два гуртожитки. Та в 2014 році НАУ змінює угоду. Виправлений документ не містить конкретики щодо розподілу площ реконструйованого об’єкта, не вказує на узгоджений термін введення об’єкта в експлуатацію, та й узагалі не вказує, що сторони розуміють під поняттям «об’єкт реконструкції». Як припускають сьогодні юристи Наглядової ради НАУ, ця правнича казуїстика була застосована зумисно. Оскільки в такому разі припиняється дія попередньої угоди та зобов’язання сторін щодо розподілу площ. Відтак попередній інвестор вийшов з цих правовідносин, залишивши за собою право на майнові права на всю реконструйовану ділянку.

Як ви розумієте, гуртожитки ніхто і не збирався ремонтувати. А щодо гектарів, які належали державі, то права на користування будівлями на них отримала приватна компанія, і замість автостоянки на місці університетського автоцентру виріс моноліт відомої в Україні мережі фітнес-центрів і ще деякий сторонній бізнес.

Наступна історія — з літаками секонд-хенд — також мала розголос у медіа. І так само досі чомусь не отримала належної правової оцінки.

Аудит Міністерства освіти виявив, що в липні 2012 року НАУ придбав у австрійської компанії «Даймонд Файненс Сервісес ГмбХ» («Diamond Finance Services GmbH») 7 легкомоторних учбових літаків за завищеною ціною та без тендеру. До того ж літаки ці вже побували у вжитку.

Так, університет купив за кошти, люб’язно виділені постановою уряду з держбюджету, п’ять крилатих машин DA40 NG Refurbished Club по 345 тис. євро, тоді як на сайті компанії вказувалося, що аналогічний літак 2006 року випуску продавався за 190-220 тис. євро. Разом за ці машини та два літаки DA42 NG сплачено 2,85 млн. євро (близько 30 млн. грн. за тодішнім курсом) без урахування ПДВ. Цікаво, що, як з’ясувала програма «Наші гроші», власником австрійського виробника літаків Diamond Aircraft Industries GmbH тоді себе називав австрійський бізнесмен Крістіан Дріс. Також він називав себе кінцевим власником компанії «Актив-Солар», яку пов’язують з братами Клюєвими. http://nashigroshi.org/2015/10/24/prykordonnykam-viddaly-litaky-yaki-nau-kupyv-u-pivtoradoroha-u-nominalnoho-vlasnyka-klyujevskoho-aktyv-solaru/

Поінформовані джерела стверджують, що за часів Януковича Луцький був частим візитером до кабінету Андрія Клюєва, коли той урядував в Кабміні, а потім у РНБО, і називав себе «офіцером Клюєва з особливих доручень».

Іронія долі, але держава ще раз витратилася через ці потримані літаки, куплені в Австрії з півтораразовою переплатою! Ці літаки жодного разу не піднялися в небо. Тому що австрійська сторона заявила, що їй недоплатили якихось 5% і вона забороняє використовувати їх до повної оплати. Отак літаки кілька років простояли на майданчику Кіровоградської льотної академії, структурного підрозділу НАУ. Студенти були змушені платити фірмам, які навчають льотній справі, кошти за практичну підготовку.

Восени-2015 легкі літаки, на яких хтось зробив легкі гроші, були, за рішенням Кабміну, передані Міністерством освіти на службу в АТО.

Спираючись на дані позапланового аудиту, проведеного в НАУ, за період з 1 січня 2008 по 1 липня 2015 рр. (тобто за часів ректорства Миколи Кулика), Міносвіти заявило про зловживання в університеті на суму близько 298 млн. гривень.«Також в НАУ мають місце службова бездіяльність відповідальних осіб та незабезпечення відшкодування матеріальних збитків від втрати матеріальних активів, а також дії посадових осіб, які призвели або можуть призвести до ризиків утрати матеріальних активів у подальшій діяльності через неврахування інтересів університету при укладенні та реалізації господарських угод», — наголошується в повідомленні на офіційному сайті МОН. http://society.lb.ua/education/2015/09/08/315379_minobrazovaniya_otsenilo.html

До речі, Луцькому вдалося протриматися на посаді першого проректора до серпня 2015 року. Його було звільнено у зв’язку з виявленням порушення порядку призначення на цю посаду на весні 2014 року. «НАУ перетворився на об’єкт комерційної уваги з боку кількох осіб, причому думаю, що не буде секретом, що один із цих людей дуже відомий — це Максим Луцький, який займає посаду проректора», — заявив тоді міністр.