В лещатах української бідності

Про тенденції бідності та шляхи її вирішення

На 24-ому році незалежності, Україна, маючи значний потенціал і ресурси, є однією з найбідніших європейських країн. Лещата економії та бідності стримують економічні і соціальні зрушення та розвиток  суспільства в цілому. Ми з’ясували, у чому полягають причини цієї проблеми та яким чином її можна вирішувати, зважаючи на результати соціологічних досліджень.

Станом на 2013 рік, у європейському рейтингу купівельної спроможності Україна посіла передостаннє місце (останнє – Молдова). Дослідження проводила міжнародна дослідницька компанія GfK Group (Товариство споживчих досліджень). Результати опубліковані в звіті «Купівельна спроможність Європи 2013-2014». У дослідженні йдеться про те, що середні витрати європейців на рік (2013 р.) – майже 13 тисяч євро, в той час, як середні витрати пересічного українця очікувались удесятеро меншими – близько 1,3 тисячі євро. Із такими показниками Україна належить до тих країн, населення яких витрачає менше за четверту частину того, що витрачає середньостатистичний європеєць. До цієї категорії належать також Молдова, Білорусь та Болгарія.

Одним із основних критеріїв економічного добробуту є показник ВВП (на душу населення). За даними ООН, у 2012 році душовий ВВП в нашій країні вчетверо менший за показники середньоєвропейського рівня.  За цим показником Україну відносять до найбідніших європейських країн. Менший ВВП на душу населення має лише Молдова (2012 р.). Найбільш близькі до України, з подібними показниками ВВП, є такі держави як Албанія, Сербія, Боснія та Герцеговина. Спираючись на ці дані, в науковій публікації «Україна на Європейській карті складових людського розвитку» (автор – Гукалова І. В.,), зазначається, що бідність в Україні має «балканське», «південно-східноєвропейське обличчя». Відставання балканських країн пояснюється величезними втратами після війни у 1990-их роках на Балканах, геоконфліктністю регіону загалом. Причиною ж такого рівня бідності в українському суспільстві (2012-2013 роки) визначається невдала політика реформування економічної системи, її застаріла та несучасна структура, а також затяжна криза.

Сучасні тенденції бідності

Наразі загальний рівень бідності в нашій країні підсилюється рівнем раптової бідності. Минулий, 2014-ий рік, називають роком «нової» бідності, коли з’явились така вразлива група як вимушені переселенці (близько мільйона), а система адресної соціальної допомоги не спрацьовує. Збройний конфлікт лише посилює наявний зубожіння, коли у зоні конфлікту втрачають речі, житло і роботу, перетворюючись із осіб, що мають цілком прийнятний соціальний статус, на бідних.

Завідувач відділу Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Черенько Л. М. підкреслює, що оцінити загальні втрати майна, їх масштаби, ризики раптової бідності тих людей, що залишилися у місцях постійного проживання, поки що надзвичайно складно. І насамперед тому, що процес перебуває в розвитку.

Зважаючи на період раптового зубожіння, у дослідженні Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи «Бідність в Україні: нові виклики, ризики, тенденції» (результати на базі минулорічних даних) прогнозується зростання рівня бідності (за всіма критеріями) через події на Сході України та окупацією Криму, через економічну кризу. Підкреслюється, що програми подолання бідності, що орієнтуються на традиційний перебіг процесів, абсолютно неефективні за умов докорінних зрушень появи раптової бідності. Прогнозуються утворення можливих осередків соціального відторгнення та криміналізації.

Крім того, цього року була презентована національна доповідь «Цілі розвитку тисячоліття України: 2000-2015 роки». Аналіз того, на якому стані досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття ООН перебуває Україна, здійснювали Міністерство економічного розвитку із соціологічними інституціями. У доповіді зазначається, що рівень бідності у нашій країні вже цього року може зрости до 33% порівняно з 22,1%, що спостерігався у 2013 році. Зубожінню сприяють інфляція, девальвація, як наслідок – зростання витрат та скорочення доходів. Воєнні події сприяють зростанню крайньої бідності.

Бідність – у різноманітних аспектах

Спрощений підхід до розуміння проблеми бідності в українському суспільстві, неврахування її глибини, неврахування суб’єктивної оцінки людиною її матеріального стану сприяють поверхневому аналізу проблеми. До того ж, часто не враховується людський фактор, фактор соціальних стосунків, а проблема зводиться лише до відсутності необхідних товарів і послуг. Відмінність людини з високими матеріальними статками від людини з низькими статками полягає не лише у наявності чи відсутності грошей. Проблема набагато глибша –  люди мають різний доступ до сфери медичного обслуговування, до освіти, різниця полягає також у впливі на соціальне оточення, соціальні зв’язки. Тобто, соціальна проблема стосується різних аспектів соціального життя українського суспільства.

Глибиною бідності називають відхилення витрат або доходів від межі бідності. Крім того, рівень бідності – це питома вага тих сімей, у яких рівень доходів / споживання на одну особу нижчі від визначеної межі бідності. У дослідженні Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України (проводилось минулого року, основні результати подаються в презентації «Бідність в Україні: нові виклики, ризики, тенденції»), презентуються дані щодо рівня та глибини бідності. Зазначимо, що відносний критерій визначення бідності – спосіб визначення межі бідності, згідно з яким вважається, що бідними є ті люди, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу.

Так, за відносним критерієм, у 2013 році рівень і глибина бідності становить 24,5%, у 2012 – 25,5%, у 2011 – 14,3%. Найбільший рівень бідності за 2001-2013 роки припадає на 2001 і 2002 роки, оскільки рівень бідності тоді становив відповідно 69,3% та 65,9%.

Крім відносного, рівень бідності визначається також і за абсолютним критерієм (коли доходи є меншими за прожитковий мінімум). У 2013 році рівень бідності становив 22,1%, 2012 р. – 24%, 2011 – 25,8%. Найвищий рівень бідності за 2001-2013 роки спостерігався у 2001, 2002 і 2003 роках, коли рівень бідності становив відповідно 69,3%, 65,9% та 59,9%.

За даними вказаного дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, тенденціями «традиційної бідності» до 2014 року є:

-         серед жителів малих міст – на 10% рівень бідності перевищує середній;

-         серед багатодітних сімей – на 142% перевищує середній;

-         родини з дітьми до 3-ьох років – на 37 рівень бідності перевищує середній;

-         серед сімей із безробітними – на 79%.

До того ж, Інститут акцентує і на таких тенденціях: поширеність бідності серед  тих, хто має роботу – рівень бідності є тотожний середньому. Крім того, соціологи вказують на те, що вища освіта – найкращий захист від безробіття і бідності – рівень бідності нижче середнього на 38%. Відповідно, відзначається важлива роль освіти.

Основною причиною цієї проблеми є тотальна безвідповідальність. Держави – що не виконує своїх зобов’язань, зокрема щодо використання бюджету. Це також наявність корупції та прірви між бідним і багатим населенням. Бізнесу – що не сплачує податки і не забезпечує надходження коштів до бюджету. Населення – що не вважає відповідальним себе за своє життя та очікує на допомогу. Тобто, причини необхідно розглядати комплексно.

До того ж, частка осіб, які відповіли, що життя їх залежить (більшою мірою) від них самих, а не від зовнішніх обставин, у 2014 році становить 24,8%,  у 2013 – 21,4%, у  2012 – 20,4%. Як розуміємо, за останні три роки спостерігається тенденція все більшого усвідомлення респондентами того, що вони самі обирають умови, в яких будуть жити.

Тому потрібно і змінювати програми та методи подолання бідності, і змінювати інтерпретації проблеми бідності. Такі соціологічні дані часто використовуються і в політичних цілях, аби маніпулювати громадською думкою. Особливо в період виборів, коли з’являються гасла на кшталт «ми гарантуємо утвердження середнього класу», «ми подолаємо бідність».

Подолати бідність повністю неможливо. Вона є однією з найдавніших суспільних проблем, що притаманна не тільки країнам, відсталим у економічному розвитку, але і країнам, соціально та економічно розвиненим. Вона стає звичкою, люди звикають до неї, відповідно змінюється те, як людина може психологічно сприймати реальність.

Говорячи про бідність в Україні, Сергій Макеєв, доктор соціологічних наук, зазначив, що «вивчати бідність в Україні – це вельми перспективна, на роки й роки ділянка роботи» (так зазначав у своїй публікації «Диференціація доходів та споживання в Україні: на шляху до бідності»). Як би це не звучало і сумно, й дотепно водночас, але ці рядки відображають нашу дійсність.

Відстеженням рівня добробуту населення, починаючи із 1994 року, займається також Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). У 2007 році було опубліковано працю інституту під назвою «Основні результати досліджень динаміки оцінок населенням свого матеріального стану». Дослідження презентувало суб’єктивну оцінку своєї бідності українського населення у 1994-2007 роках. В опитуванні брали участь респонденти, старші за 18 років. Вибірка – загальнонаціональна.

У респондентів просили вибрати одне із суджень, що найбільше відображає їх фінансовий стан. У шкалі можна було обрати одну із відповідей: «Не вистачає грошей на їжу» / «На їжу вистачає грошей,  але купувати одяг чи взуття складно» / «Нам вистачає грошей на їжу, одяг, та ми можемо щось відкладати, але цього недостатньо для покупки таких речей як холодильник» / «Ми можемо купувати певні дорогі речі, але не можемо собі дозволити все, що забажаємо» / «Ми у змозі дозволити собі все, що забажаємо».

Такий підхід був обраний для того, аби забезпечити мінімальну кількість «невідповідей». Крім того, підхід дозволяє збирати дані та порівнювати їх за  різними роками. На користь суб’єктивної оцінки свого матеріального стану говорить і те, що вона доволі тісно співвідноситься з об’єктивними економічними показниками в країні.

Порівнюючи показники за 2000-ий і 2007-ий роки, у 2000-ому році 47 % респондентів відповіло, що їм не вистачало коштів навіть на їжу, у 2007-ому – 16%. Відповідно до цих років,  респондентів, які відповіли, що «вистачало на їжу, але не на одяг» – 40 і 42%, що «вистачає на одяг, але не мають можливості придбати дорогі речі» – 9% і 33%, що «можуть дозволити собі все, що забажають», – 2% і 8%. В цілому, за 2000-2007 роки спостерігається тенденція збільшення кількості респондентів, що обирають пункт «вистачає на одяг, але немає можливості придбати дорогі речі».

Поверхневе розуміння бідності або як маніпулюють бідністю

Від розуміння цієї проблеми залежить і стратегія її вирішення. Наразі універсального визначення поняття «бідність» немає. Залежно від того, як ми відповідаємо на питання «чого позбавлені бідні?», визначення стає все менш однозначним. Щодо української нормативної бази, то Указ Президента України від 2001 р. «Про стратегію подолання бідності» окреслює бідність як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя притаманний конкретному суспільству в конкретний часу. Це означає, що людина не є здатною підтримувати конкретний рівень життя, що переважає в її середовищі.

Таке тлумачення із Указу не є повним та адекватним. Воно радше відображає регіональний масштаб. Для прикладу, у 2003 році відсоток рівня абсолютної бідності населення Таджикистану становив 72,4%. Дослідження проводило Агентство зі статистики при Президенті Республіки Таджикистан у 2003 році. Відповідно до наведеного визначення бідності в українському законодавстві, бідність у Таджикистані мала б трактуватись як на нульову рівні: 72,4% – абсолютна більшість, їхній рівень життя – загальнонаціональний.

Від того, яка лексика домінує в інформаційному просторі щодо проблеми бідності, залежить рівень конструювання цієї проблеми. Саме поняття може надати негативних оцінок. У статті «Різноманітність аспектів бідності: спроба соціологічного аналізу» Наталія Харченко підкреслює, що умовно можна визначити 4 способи міркування про зубожіння: політичний, офіційний, повсякденний, науковий. У політичному аспекті домінує така лексика як «знедолений український народ», «пріоритетні групи». Щодо офіційних понять, то це «малозабезпечені громадяни», «низькодохідні групи». У повсякденних міркуваннях вживається «гідна й негідна бідність», «жебраки», «убогі». В науковій літературі щодо зазначеної теми помітною лексикою є «маргіналізація», «культура бідності», «експлуатація».

У соціологічному словнику «Соціологія: словник термінів і понять» бідність тлумачиться як неспроможність підтримувати мінімальне споживання, що зумовлюється  фізіологічними, соціальними та культурницькими нормами. Тобто, в основі визначення межі бідності – прожитковий мінімум. Його ще називають мінімальним споживчим бюджетом та мінімальним споживчим кошиком. Мінімум розраховується, зважаючи на мінімальні нормативи споживання та найважливіші послуги і блага, без яких людина обійтись не може. Проте, і такий підхід до тлумачення бідності не відповідає загальновизнаному уявленню у світі про цю проблему. Тобто, бідність не лише зводиться до наборів товарів і послуг, не враховується важлива соціальна функція як межа бідності.

Подолання проблеми бідності

У програмі ООН «Україна. Подолання бідності» підкреслюється необхідність вирішення цієї проблеми серед тих, хто працює. За даними Міністерства економіки України за 2005 рік, більше половини населення, що працює (50,8%) мали сукупні доходи (середньодушові) нижчі за прожитковий мінімум. Тобто, проблема низьких доходів – причина бідності як для працюючого населення, так і тих, хто не працює. Три бар’єри на шляху подолання бідності – звужений ринок збуту продукції та послуг, корупція та монополізм. Надходженню додаткових коштів у державу сприяє освоєння і зовнішніх ринків збуту. Монополізм має ґрунтуватися на чесній конкуренції роботодавців по відношенню залучення кваліфікованих робочих кадрів.

Важливим шляхом подолання є скорочення розриву між доходами верств населення – багатих та бідних. В Україні доходи населення нерівномірні: концентрація доходів припадає на тих, хто вже має значні матеріальні статки. За даними Міністерства економіки України, протягом 2004 - 2005 років сукупні витрати 10% найбагатших громадян України перевищують витрати 10% громадян із найнижчими доходами у 6,9 разів. Підвищення зарплати збільшує середні витрати на місяць, але не зменшує прірви між соціальними верствами.

В цілому, бідність багатовимірна, це надзвичайно складна проблема. І вирішувати її можна лише комплексно – від рівня подолання стереотипів і стигматизації, від усвідомлення людиною, що рівень її життя залежить і від неї самої, так і від ефективної програми дій зі сторони держави.