Sapienti sat. Хіба ні?

«Довгі гроші» в Україні не в пошані

Стрічка новин «потішила»: оскільки – за словами «найвідомішого» буковинця – країна незадовільно підготувалась до зими, Міненергетики розробило інструкцію зі складання графіку відключення електроенергії для населення. Висоцький, з його «Де гроші, Зін?», сьогодні у цьому запитанні жіноче ім`я поміняв би на прем’єрське. Оскільки вони (гривнені та інвалютні надходження від туризму та рекреації) лежать під ногами. Проте для уряду та місцевого чиновного люду ці гроші – не від сьогодні – є «довгими», а тому й «непомітними». 

Чому б не «прислухатись» до Джобса?

Саме це питання є моєю відповіддю на нарікання багатьох причетних до вітчизняного турбізнесу. Як приклад – пост на сторінці (у Facebook) Управління туризму та курортів Закарпатської ОДА про працівників крайових туристських інформаційних центрів (ТІЦ), які бідкались начальникові цього структурного підрозділу обласної виконавчої влади Д.Ману про «неможливість виживання».

Інше повідомлення на цій же сторінці – про перебування на Мукачівщині Д.Мана та його спілкування з власниками садиб, що надають послуги з сільського зеленого туризму. Вони й повідомили, що згідно зі статистикою (не лише вітчизняна, як відомо, віншує піраміду брехні), в районі таких – понад 20, хоча «на практиці» їх значно більше. І пояснили цю «різницю» тим, що «організатори сільського туризму бояться публічності».

До чого згаданий Джобс? Бо саме він під час повернення до свого дітища (компанії Apple) закликав його працівників «мислити креативно». Очевидно, для того, аби «виживати» в умовах, коли «гравці на цьому ж полі» не лише не посміхаються, а й кóпнути ладні. Світ конкуренції жорсткий. Був, є і буде. 

Якщо ж власного розуму-досвіду бракує, звертаються по допомогу до тих, хто або ж такий досвід має, або ж упродовж багатьох років вивчає та аналізує практику вітчизняну та – головно – закордонну (принагідно: у державі дієвими є 109 профільних – туризмологічних – катедр).

Щодо першого, то про нього, зокрема, мова йшла під час вересневого «круглого столу» в Ужгородському прес-клубі на тему «Ужгород туристський. Перезавантаження», на якому досвідом поділився один із засновників Львівського туристського альянсу Лев Підлісецький. Учасники заходу почули чимало цікавого й, очевидно, вартого не лише уваги. Зокрема, «на туризмі можна заробляти, але треба креативити». Що й довів український П`ємонт, який упродовж останніх років є найпопулярнішим не лише у вітчизняних туристів містом. Л.Підлісецький 2008-го започаткував перші в Україні регулярні екскурсійні тури на так званих «диво-потягах». Фахівець розповів: «Це досить успішний проект, десятки тисяч клієнтів з’явилися вже з першого року. Зараз у місяць маємо до 10 тисяч клієнтів… У 2010 році ми створили Львівський туристський  альянс – об’єднання учасників цього ринку. А спричинило це згуртування біда: саме того року свинячий грип туризм занепав і нас зібрали у міській раді, щоб вирішити, що робити. Тоді я запропонував запросити людей до Львова безкоштовно. Спочатку це не сприйнялося, але ця фраза згенерувала ідею, що виросла в акцію «Львів за півціни». Це дало медійний привід засвітитися у новинах і люди приїхали до Львова на (свято) Миколая. Побачили, що ризиків немає і різдвяний сезон відбувся чудово… Пізніше ми також визначали, чим місто може заробляти. Це, як виявилося, туризм та ІТ- й бізнес-послуги. Відповідно до цього було створено робочі групи, які збиралися час від часу та напрацьовували заходи відповідно до визначеної мети. Зараз можу сказати, що намічені цілі – щодо кількості туристів – ми перевищили удвічі».

Зарубіжжя ж рясніє прикладами того, що «як дбають – так і мають». Польща минулого року «примудрилась» прийняти 15,8 млн. туристів (які провели бодай одну ніч в готелі). Кількість же іноземних гостей, які не скористались ночівлею, сягнула – за оцінками польських фахівців – 60 мільйонів. Минулий рік був також рекордним і для аеропортів цієї країни, які зафіксували понад 27 млн. пасажирів. Завдячувати ж цьому країна має, значною мірою, Польській туристській організації, основними завданнями якої є створення позитивного іміджу національного турпродукту в державі та поза її межами, розвиток інформаційної мережі та участь у розробці програм розвитку туріндустрії й модернізації її інфраструктури. 

Lonely Planet (провідна світова медіа-компанія, що спеціалізується на туризмі) визначила Сінгапур країною «номер один» у світі для подорожей. За площею ця держава поступається столиці України, за кількістю ж людности лише ненабагато її перевищує. А ось за доходами від туризму ($ 24 млрд. у позаминулому році; тоді кількість іноземних туристів сягнула 15,6 млн. осіб) перевищує дохідну частину усього українського держбюджету. Такі показники стали можливими завдяки тому, що Рада з туризму Сінгапуру (структурна складова Міністерства торгівлі та індустрії країни) та ТІЦ країни визначили за мету розвиток якісного нового туризму. Одне з його завдань – маркетинговий підхід, орієнтований на покупця. Показовим прикладом такого підходу стала PR-кампанія для індійських туристів, девізом якої було гасло «Сінгапур – це свято, яке ти забереш з собою». Результат кампанії – збільшення (до 30 %) турів до Сінгапуру, відвідувань офіційного веб-сайту (на 88%), фанів у Facebook (на 47 %).

Половину ВВП крихітного (61 км²) Сан-Марино приносить країні туризм. Щороку майже три мільйони іноземців є гостями цього державного утворення (людність якого аж 33 тис. осіб), яке має найнижчий рівень безробіття в Європі та не знає, що таке зовнішній національний борг, а ВВП на душу населення сягає майже 35 тис. доларів. Щоб побачити перегони Гран-прі Формули-1 в Імолі, на одній з найважчих й, водночас, наймальовничіших трас світу, приїжджають майже 150 тис. туристі. Іншим важливим заходом, на який щороку прибувають біля 40 тис. чоловік (а мільйони телеглядачів у всьому світі спостерігають за дійством), є чемпіонат World Superbike – другий за значенням у світі мотоспорту.

З ініціативи Національної Туристської Організація Хорватії (представленої, зокрема, у Facebook, Twitter, YouTube, Google +, Instagram й Pinterest) 2012 року туристи, в`їжджаючи до країни, на прикордонних переїздах отримували безкоштовний й вичерпний інформативний матеріал про країну: про розважальні та спортивні заходи, культурно-історичні об'єкти, а також дані про туристські маршрути по країні. І сьогодні у готелях зазвичай можна взяти безкоштовну карту міста, на якій позначено й місцезнаходження цих закладів розміщення.

Азербайджан же «підняв планку» іноземних туристів у країні з 900 тисяч у 2006 році до 2,3 млн. у році минулому. Не в останню чергу це стало можливим завдяки тому, що фахівці тамтешньої туріндустрії не зневажають «філософією» маркетингу (знайди потребу та задовольни її). Зокрема, 2007 р. було проведено опитування журналістів та власників тураґентств ФРН і Австрії щодо того, яким видам туризму надали б перевагу туристи з цих країн. Відповідь – культурний та екологічний – і стала «точкою відліку» в роботі азербайджанської туріндустрії.

Для не лише «хворих на сумніви» співвітчизників існує сторінка у Facebook «Туристська всячина: sapienti sat» (www.facebook.com/Туристська-всячина-sapienti-sat-1600347730212160), призначення якої – у використанні «Досвіду зарубіжжя та креативних родаків для належного розвою вітчизняного туризму».

Аксіома від президента  

“Ми фінансуємо науку не тому, що багаті. Ми багаті, тому що фінансуємо науку”. Цей вислів 40-го президента США Р.Рейґана відомий, певне, й тим, хто при владі (різних рівнів). Проте лише відомий. Інакше б не “помер” Науковий центр розвитку туризму, а вже згаданим туризмологічним катедрам чиновники від туризму реґулярно замовляли би проведення відповідних досліджень.

Учасники проведеної на початку жовтня міжнародної науково-практичної конференції «Стратегія розвитку національного туризму і його кадрове забезпечення», присвяченої 25-річчю катедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка й заснуванню сучасної туристської освіти в Україні, були одностайними в тому, що царина, яка може і повинна(!) збагачувати бюджети всіх рівнів так потрібними тепер десятками мільярдів гривень, унаслідок передовсім дій найвищих українських посадовців  переживає лиху годину. Ліквідація минулого року урядом «реформаторів» Державного аґентства туризму та курортів унеможливила, зокрема, розробку (та наступну реалізацію) Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на, бодай, наступних п`ять років, контроль за діяльністю туроператорів та тураґентств (таких в Україні наразі понад 5 тисяч й поміж них далеко не всі є законослухняними) тощо.

Упродовж всього існування незалежної України освітяни-туризмологи ніколи не чули офіційних закликів від влади (передовсім реґіонального рівня) щодо участі в розробці відповідних програм. Понад те – іґноруються пропозиції науковців та освітян зважати (чиновниками від туризму) на результати багаторічних досліджень та конкретні пропозиції, які є вислідом аналізу діяльності та досвіду країн, що посідають верхівку світового туристського Олімпу.

Учасники конференції, які представляли практичне «крило» туріндустрії, занепокоєні змістом інформації на сайті Мінекономіки, згідно з якою пропонується скасувати ліцензування туроператорської діяльности. Чому чиновників нічому не вчить досвід як зарубіжний (за приклад – минулорічні події на туристському ринку Росії), так і вітчизняний – питання, очевидно, риторичне.

Мовчать, бо благоденствують…

Бо чим ще пояснити відсутність конкретної й конструктивної відповіді від тих, до кого звертався (і продовжуватиму це робити регулярно) з запитаннями-пропозиціями на туристсько-рекреаційну тематику? Транспортний міністр промовчав щодо пропозиції відродження туристських подорожей залізницею (сьогодні найбільше зацікавлення такими мандрівками – у Німеччині, Великобританії та Швейцарії). Завважу, що паперєдніками була затверджена програма розвитку залізничного туризму на 2011-2012 роки, згідно з якою упродовж зазначених років залізничники мали розвивати туристську та транспортну інфраструктуру, розробляти та організовувати відповідні тури (у тому й для іноземців) тощо. Передбачалось також представлення туристського потенціалу України на національних та міжнародних виставках.

Не потішило відповіддю й Управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської облдержадміністрації, до якого звернувся із запитанням, чи отримало воно доручення Голови ОДА стосовно розробки Програми розвитку туризму і курортів області (пригадуєте, з яким запалом Саакашвілі неоднораз говорив про те, що Південна Пальміра повинна прийняти – Крим бо ж допоки що в окупантів – огром туристів?).   

Призначена відповідальною за інвестиції в туризм на Одещині А.Голоща-пова проігнорувала моє запитання щодо участи туризмологів в роботі груп, які розроблятимуть відповідні програми.

Кілька міських та селищних Голів також не відреагували на запитання щодо необхідності відповідного використання значного потенціалу для розвитку – на «підконтрольних» їм територіях – різних видів туризму

 «Глухими» були й турфірми та заклади розміщення (передовсім в поліетнічних містах та популярних у туристів й відпочивальників місцевостях – на Одещині та Закарпатті), яких запитав, чи пропонують вони своїм клієнтам тури релігійні та гастрономічні, етноекзоґенні й воєнні, етнографічні та замкові, полювання та риболовлю, збирання грибів та ягід, можливість придбати (у готелях) картини закарпатських художників (до слова найпоціновуваніших – з-поміж українських – іноземцями), як також майстер-класи (лозоплетіння, страви національних кухонь тощо).

Інакше як «зашифрованими» важко назвати створене Закарпатською облрадою КП «Аґентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва «Закарпаття» та громадську організацію «Одеське обласне агентство реконструкції та розвитку», які також не «почули» мої «туристські» запитання, зокрема, щодо розвитку не лише «зеленого» туризму: реґіони мають усе для розвитку багатьох інших видів подорожей та відпочинку. Зокрема, гастрономічного. Чи всім відомо, що таке бограч, гуляш, перкельт, попрікаш, лечо, рокот-крумплі, лоці печенє, різні види токанів, страпачки, карбонатки, бухти, кнедлики, сегединський гуляш, човлент, печінка по-європейськи, гурка, погачі, вим'я тушковане, смажені рубці, підбивані пасулі, лопатки, ріпа, дзьобачки? На ці страви (у тому й словацької та чеської, румунської та єврейської, угорської та румунської кухонь) багате Закарпаття. А на Одещині – звісно ж, за бажання – вас пригостили б стравами гагаузької та албанської, болгарської та молдавської, німецької та інших кухонь. Чому «за бажання»? Бо на пропозицію щодо доцільності розвивати цей вид туризму почув від очільниці відповідного відділу Болградської райдержадміністрації «От якби це хтось зробив!». Коментарі потрібні?    

Про ефективність діяльности Дипсервісу (складової Держаного управління справами) щодо ознайомлення – очевидно, належного – іноземних дипломатів з нашою країною свідчить перелік турів, які пропонує відповідний відділ. У цьому списку – з якого дива? – не від сьогодні відсутні історико-культурні та природно-заповідні перлини Закарпаття та Галичини, Буковини й Слобожанщина, Поділля та Волині, Криму і Сходу.  

Яким є ставлення очільників реґіонального рівня до туризму та рекреації, які не мисляться без культури? Для цього варто запитати, зокрема, музейних працівників (про величезний потенціал для розвитку музейного туризму годі й згадувати), чи частими гостями в їхніх закладах є місцеві «провідники». Зокрема, міський Голова Сваляви за увесь час своєї каденції жодного разу не завітав до районного краєзнавчого музею, який міститься аж в ста метрах від міськради.

Закарпаття має значний потенціал і для розвитку етноекзоґенного туризму, який передбачає відвідання місць, що мають стосунок до нетитульної нації. Варто лише зазначити, що 95 відсотків українських угорців (а це 150 тисяч осіб) мешкають на Закарпатті. Тут же й щонайменше 50 тисяч ромів, а також словаки і чехи, німці і румуни, поляки і молдовани, італійці та французи (саме так: нащадки будівничих закарпатських залізниць)…  А що ж «на практиці»? Минулого року в краї дієвими були (за «статистикою») 16 туроператорів (усього 2,4% від загальної кількості таких підприємств у державі). Етноекзоґенні ж тури пропонували лише сім, та й ті частину з них «розбавляли». Причинами такого становища вони називали відсутність систематизованої інформації, кваліфікованих гідів, вільних коштів на розробку і організацію турів/екскурсій тощо.

Що ж до «арифметики», то й тут кумедна ситуація, зумовлена, зокрема, місцевою «специфікою», про яку частково вже згадано. Діючими в області є 392 «санаторно-курортних, туристсько-рекреаційних та готельних закладів», в яких одночасно можна розмістити 22 тисячі осіб. За літо – за неофіційною статистикою (бо про офіційну вже писав: «є брехня, є велика брехня і є статистика») – область відвідали 400 тисяч туристів. Понад 400 осель в селі приймають відпочивальників. І якщо б УСІ (виділення моє – І.В.) вони сплачували туристський збір, то область цього року мала б не 970 тисяч гривень («статистичних»), а – за підрахунками Ю.Ключівського – щонайменше 6 млн.   

Зрушення є?

Д.Ман, попри нетривалий термін перебування на зазначеній посаді та «кадровий голод», «демонструє характер» у спілкуванні з численними «знавцями справи», розуміння поставлених керівництвом області завдань та намагання виконати їх вчасно й належно. Для цього й відбув вже зустрічі з «причетними», у тому з викладачами та студентами профільних ВНЗ, анонсував створення робочих груп, які мають розробити реґіональну Програму розвитку туризму та курортів, а також  обласний туристський бренд (і запросив до участі в їхній роботі широкий загал, у тому й науковців), а реґіональних мас-медійників закликав належно інформувати широкий загал.

Що ж до районного рівня, то очільник туристського Управління ОДА слушно завважив тамтешньому керівництву: «Область може жити за рахунок туризму. В умовах децентралізації частину функцій буде перенесено із обласного та державного рівня на місцеві. Ми маємо бути готові до того, щоби навчитися правильно планувати свої кошти». Чи «готові» до «правильного планування коштів» керівники районів (чимало з яких й до сьогодні «т.в.о.») – покаже час.

Інший реґіональний приклад, який можна віднести до позитиву – діяльність Тернопільської ОДА, створена якою робоча група (очолювана заступником Голови обладміністрації та «посилена» науковцями) працює над створенням реґіональної Стратегії розвитку туризму та курортів на наступне п`ятиріччя, а також відповідної Програми. 

Столиця також вирішила – нарешті – не пасти задніх. Зокрема, чотиримовний  (маю надію – поки що) туристський сайт (http://kyivcity.travel) фахівці Управління туризму міськадміністрації пропонують наповнювати – усім охочим – цікавою інформацією (у тому й легендами). Що ж до проведення соціологічних досліджень (задля формування «обличчя туриста», визначення дієвих засобів презентації туристського потенціалу міста за кордоном тощо), то чиновники мають намір залучити викладачів столичних ВНЗ до розробки концепції проведення, організації та обробки відповідних результатів.

Потішив й проведений в середині жовтня нещодавно утвореним у складі Міністерства економічного розвитку та торгівлі відділом розвитку туризму (на сьогодні – найвищий орган виконавчої влади в цій царині) «круглий стіл» на тему «Наука. Освіта. Професійна підготовка та стандарти в сфері туризму та гостинності». На ньому очільник цього структурного підрозділу І.Ліптуга, переконаний (за його ж словами) в тому, що в основі будь-якої діяльності повинен бути науковий підхід, запропонував запрошеним науковцям та освітянам визначити завдання та плани задля системної взаємодії ВНЗ та Мінекономрозвитку в царині туризму.

А ти хто такий?

Напевне, у кожному приватному закладі колективного розміщення таке запитання почув би І.Ліптуга. І дивного в тому нічого. Згадана ліквідація “реформаторами” Держтураґентства – один із приємних “подарунків” передовсім власникам приватних засобів розміщення, для яких ліцензування, сертифікація, оподаткування etc. – гірші за зубний біль. Тож тому, хто рік економлячи чи не на всьому, приїхав за лікуванням, відпочинком та приємними враженнями, слід бути готовими до найнеочікуванішого та найнеприємнішого. Проте чи не найприкрішим у цій ситуації є те, що поскаржитись на пройдисвітів нікому. Як завважили мені (постраждалому від таких «добродіїв») мешканці закарпатського села Солочин: «Тут усі свої». Тож запитання «Чи клюватиме око ворон ворону?» радше риторичне.  

Країни, які «поставили» на туризм та рекреацію, не від сьогодні мають відповідні важелі впливу на охочих заробляти на цьому. Очевидно, цивілізовані і прийнятні обома сторонами. Тож і Україна має виправляти ганебну сьогоденну ситуацію. Нагло.