Що робити, якщо Вас затримала поліція?

Як діяти, якщо Вас затримала поліція в контексті КПК України

Перш за все, положеннями статті 29 Конституції України передбачено право на свободу: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом…».

По-друге, стаття 5 пункт Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.». Однак варто відзначити, що в цій статті зазначено: «нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: … c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення...».

Статтею 207 КПК України передбачено, що ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

 Статтею 208 КПК України визначено, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене          покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Отже, у випадку затримання без ухвали суду:

1. Попросіть працівника поліції пред’явити службові документи (посвідчення): запам’ятайте його дані, звірте особу, звернувши увагу на термін видачі посвідчення (дані дії передбачено ч. 3 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію»);

2. Вимагайте пояснення підстав для затримання.

Ч. 4 ст. 208 КПК України встановлено, уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені Кодексом.

3. Не відповідайте на питання, не надавати свідчення та не підписувати жодних документів до зустрічі з адвокатом (ст. 63 Конституції України – кожен може відмовитись від надання свідчень проти себе).

4. Вимагайте безкоштовного адвоката або викликати приватного адвоката, який зможе оперативно до Вас прибути.

Статтею 59 Конституції України визначено кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

5. Повідомте рідних чи близьких про затримання по телефону. Дане право мають надати негайно, але не пізніше 2 годин після затримання (ст. 213 КПК України).;

6. У разі виникнення сумнівів щодо адвоката, Ви маєте право від нього відмовитись. Важливо не надати жодних свідчень такому адвокату (ст. 63 Конституції України) та негайно звернутись до приватного адвоката.

7. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору (ч. 5 ст. 208 КПК України).

Пам’ятайте про наступні права:

·         Власноруч записувати свої показання в протоколі;

·         Вносити в протокол будь-які свої коментарі, у тому числі про поругення закону при затриманні;

·         Відмовитись від підписання протоколу або свідчень;

·         Вимагати копію протоколу.

8. Під час затримання Ви маєте право подати скаргу черговому співробітнику поліції (усну чи письмову) та вимагати надання медичної допомоги, огляду та реєстрації тілесних ушкоджень.

Крім того, при затриманні слід:

·         При можливості звернути увагу свідків: викрикнути ім’я, прізвище, куди везуть;

·         У разі обшуку, вимагати, щоб обшук проводила особа тієї ж статі, що й особа, яку обшукують;

·         Вимагати проведення обшуку у присутності 2-х понятих (понятими не можуть бути працівники правоохоронних органів, інші заінтересовані особи)

При затриманні можуть використовуватись такі спеціальні засоби: наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини тощо. Спеціальні засоби можуть використовуватись лише за умов, якщо особа, яка вчинила правопорушення, чинить опір працівникам поліції або є підстави вважати, що вона може вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі.

Проте, згідно Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених Постановою Ради міністрів Української РСР від  27 лютого 1991 р. №49, застосування спеціальних засобів повинно відповідати діям особи та обставинам, наслідком яких є таке застосування спеціальних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.

Статтею 210 КПК України визначено, що уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 211 КПК України строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання.

Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обчислюється з моменту доставлення цієї особи до органу дізнання чи до слідчого, а якщо затримання зазначеної особи провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного її затримання. (ч. 2 ст. 3 Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину).

Право на свободу в контексті статті 5 пункту (с) Конвенції не є абсолютним: «законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення».

Вираз «здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу» охоплює всі три альтернативні підстави для арешту чи взяття під варту (Lawless v. Ireland(no. 3) (Лоулесс проти Ірландії) (№ 3), пп. 13 и 14; Ireland v. the United Kingdom (Ірландія проти Об’єднаного Королівства), п. 196). Особа може бути взята під варту на підставі статті 5 пункту 1 (с) лише у рамках кримінального провадження задля того, щоб вона постала перед компетентним органом за підозрою у вчиненні нею кримінального правопорушення (Ječius v. Lithuania (Джесіус проти Литви), п. 50; Schwabe and M.G. v. Germany (Швабе и М.Г. протв Германії), п. 72).

Наявність цілі доставлення підозрюваного до суду повинна розглядатися незалежно від досягнення даної цілі. Також тримання під вартою повинно бути співрозмірною мірою для досягнення вказаної мети (Ladent v. Poland (Ладент проти Польщі), пп. 55-56).

Варто відзначити, що превентивне тримання під вартою осіб, які, на думку держави, мають схильність до вчинення правопорушень, не допускається (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), п. 102; Ciulla v. Italy (Чіулла проти Італії), п. 40; M. v. Germany (М. проти Германії), п. 89; Shimovolos v. Russia (Шімоволос проти Росії), п. 54).

Слід також звернути увагу, що статтею 371 КК України  в розділі «Злочини проти правосуддя» передбачається: «частина 1: Завідомо незаконне затримання або незаконний привід - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років; частина 2: Завідомо незаконні домашній арешт або тримання під вартою - карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк; частина 3: Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».