Роздуми

З виступу на засіданні наукового відділу

Останніми десятиліттями в нашій рідній країні – Україні – іде тотальне знецінення цінностей, які були здобуті віками боротьби українського народу за незалежність та самовизначення.

В українському суспільстві знецінення освіти відбувається через філософію одномоментного прагматизму і вимірювання людських цінностей в грошовому еквіваленті, яка транслюється з усіх засобів масової інформації. Як результат – суспільство живе у розпіарених міфах, які на практиці зовсім не відповідають дійсності.

Одним з них є впевненість у нібито масовому небажанні молоді вчитися й повної моральної деградації суспільства. Такі міфи насаджаються через засоби масової інформації, проникають у свідомість педагогів, змінюючи наші фахові устремління з позитивних і життєстверджуючих – «сіяти розумне, добре, вічне» – на песимістичні («навіщо так тяжко працювати, якщо все дарма»).

Як наслідок, вже самі педагоги без сумніву несуть міфи як нібито суспільну цінність та реальність, чим безпосередньо масово впливають на свідомість підростаючого покоління, мимоволі пропагуючи хибні орієнтири, на фоні яких нормальна самостійна мисляча творча людина стає «білою вороною».

У молодого покоління вже непопулярними стали прислів’я і приказки, які віками були ціннісними орієнтирами й несли прагнення розвивати наступні покоління задля процвітання і розквіту роду людського. Таких як:

«Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати»,

«Знання за плечима не носити»,

«Де сила не зможе, там розум допоможе»,

«Вік живи – вік навчайся»,

«Здобудеш освіту – побачиш більше світу»,

«Два хитрих мудрого не переважать»,

«Не перо пише, а розум»,

«Не кажи – не вмію, а кажи – навчуся», та багато інших.

Важко уявити, що «нецікаві та зайві знання» могли б стати предметом заробляння деякими ділками від педагогіки шалених грошей на змісті навчання, який мав би присвоюватися учнем у школі.