Кожен міністр аграрної політики та продовольства України із гордістю заявляє, що не дивлячись на наслідки світової економічної кризи:
- кожен третій долар валютної виручки, що приходить в Україну – від експорту аграрної продукції;
- 33% світового чорнозему знаходиться в Україні;
- Україна посідає перше місце у світі за експортом соняшника і друге - з продажу пшениці;
- Україна посідає третє місце у світі за експортом кукурудзи;
- Сільське господарство займає 16,3% у зростанні ВВП тощо.
Чиновники вихваляються здобутками сільського господарства, але при цьому, не маючи ніякого сорому, користуються показниками попередніх років.
Бо єдина донедавна, стабільно працююча галузь в країні уже теж їхніми непрофесійними діями або, вірніше, бездіяльністю налаштована на рейки занепаду.
Більше того, своїми намаганнями відкрити ринок землі і продати землю іноземцям ставлять під загрозу існування українського сільського господарства як такого.
Село користується застарілою технікою, тільки через митні збори, адже купити вживану іноземну техніку самостійно не реально, от і працюють на застарілій. Про розвиток села взагалі мови не може бути, село вимирає, але не дивлячись ні на що, результати наших хліборобів вражають увесь світ.
Як у народі кажуть – краща допомога – не заважати. Так і у нас. Ми говоримо, що село – годувальник міста. Але, водночас, таке враження, що чиновники взяли курс ціленаправлено на знищення села. Всім відомо, щоб молода сім’я могла жити і працювати в селі, їй необхідна хоча б якась соціальна інфраструктура. Якщо проаналізувати стан дошкільних навчальних закладів, загальноосвітніх навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, то тут найпопулярніший термін «оптимізація» або іншим словом закриття.
За даними Державного комітету статистики України за останній рік в країні закрили понад 1700 шкіл.
Аналогічна ситуація із закладами охорони здоров’я. За останній рік в Україні закрито 400 медичних установ.
Якщо говорити про те, що Уряд звітує про підвищення заробітної плати і пенсій, то все це є нічим іншим, як фікцією.
Проаналізувавши тільки останні нововведення Уряду, що вчителям додали 500 гривень до заробітної плати. Але чомусь урядовці не розказують, що дали вони доплату у розмірі 500 гривень, але одночасно зняли надбавку за престижність у розмірі 20%. Якщо проаналізувати заробітну плату вчителя (без категорії) і стажу роботи – молодого спеціаліста, то до розміру окладу вчителя фактично додали 205 гривень, а не 500 гривень. А якщо врахувати заробітну плату вчителів зі стажем роботи і категорією, які мають більший оклад, то додана Урядом сума фактично дорівнює нулю.
Ми вихваляємось тим, що - 33% світового чорнозему знаходиться в Україні, але замовчуємо реальну вартість родючої землі в Україні.
Ціни на сільськогосподарські землі у країнах Європейського Союзу (ЄЄ) відображають велику різницю в основному через якість землі та вигідне розташування. Найвищі ціни в багатозаселених районах Північно-Західної Європи.
Орендна плата також коливається в широких межах. Так, у Німеччині та Нідерландах вона сягає більше 200 євро за 1 га ріллі, а в Уельсі й Шотландії тільки 90 євро. Розмір орендної плати в середньому становить 1-3% вартості землі. Українці отримують мізерну орендну плату, яка приблизно у 10-15 разів менше, ніж, наприклад, у Німеччині.
В Україні сьогодні не розвинений кооперативний рух, фермерські господарства не є тією основою, яка повинна забезпечувати громади готовою продукцією. Досвід країн Східної Європи показує потребу розвитку невеликих селянських господарств (ферм) товарного типу. Так, у Польщі середній розмір селянського господарства складає 4-8 га. У Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині - 18, у Бельгії - 15, у Франції 14, в Італії - 6, у Греції - 4 га, в Україні в свою чергу 144 га.
За площею землекористування сільськогосподарські підприємства вітчизняного аграрного сектору залишаються великими аграрними структурами з середнім розміром близько 3200 га. Частка ФГ із середньою площею понад 100 га у загальній кількості господарств становить: у Великобританії – лише 16 %, у Франції – 8%, у Німеччині – 2,7%, в Австрії – 2 % . Отже, за розмірами землекористування більшість ФГ України можна віднести до категорії середніх і великих господарств.
Характерною особливістю для цих країн є виробництво основної маси сільськогосподарської продукції фермами. Крім того, більшість цих ферм існує лише завдяки різним державним субсидіям, які одержує безпосередньо фермер. В країнах ЄС розмір державних субсидій складає 50 % на сільськогосподарську продукцію, у США - 35, в Японії - 75 %. Без такої допомоги фермерські господарства не могли б вижити.
Орендна плата також коливається в широких межах. Так, у Німеччині ти Нідерландах вона сягає більше 200 євро за 1 га ріллі, а в Уельсі й Шотландії тільки 90 євро. Розмір орендної плати в середньому становить 1-3% вартості землі. Українці отримують мізерну орендну плату, яка приблизно у 10-15 разів менше, ніж, наприклад, у Німеччині.
Слід відзначити про масове поширення оренди земель усіма формами господарювання, яке сягає в Україні понад 90 %. Наслідком такого явища стало уособлення процесу землекористування та землеволодіння: земля належить одному суб’єкту, а використовується іншим.
Таку ситуацію не можна оцінити позитивно навіть з тих позицій, що приватизація землі не привела до створення високотоварних ФГ або товарних господарств як фізичних осіб. Незважаючи на поширення оренди в усьому світі та, зокрема, у країнах ЄС (частка орендованої землі значно коливається: у Бельгії вона найвища – 67,4 %, у Франції – 63,1 %, у Німеччині – 61,5 %, у Люксембургу – 52,6 %, у Швеції – 45,2 % , у Великобританії – 35,5 %), в аграрному секторі України оренда у зазначеному розмірі не відповідає практиці більшості країн ЄС. Очевидно, що в Україні розмір орендної плати є приблизно нижчим удвічі, ніж у державах ЄС, де він становить приблизно 20 % врожаю.
Україна на 60% є енергозалежною державою. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, технологічна потреба сільгосптоваровиробників у пальному на період осінньо-польових робіт у 2015 році 499 тис. тонн дизпалива та 115 тис. тонн бензину.
Станом на 30.10.2015 придбано 476 тис. тонн дизпалива та 108 тис. тонн бензину, що становить відповідно 95% та 94% до потреби. Середні оптові ціни склали: на дизпаливо – 17940 грн/тонну (зменшились проти відповідного періоду 2014 року на 3%); на бензин – 21400 грн/тонну (збільшились проти відповідного періоду 2014 року на 8%).
При такій ситуації і залежності від покупних енергоносіїв, блокується прийняття і введення в дію ряду законопроектів, які сприяють виробництву та споживанню альтернативних видів палива. Частка біопалива в структурі постачання первинної енергії в Україні становить менше 1%.
Ми гордо заявляємо, що Україна посідає перше місце у світі за експортом соняшника і друге - з продажу пшениці, посідає третє місце у світі за експортом кукурудзи.
Такі показники для нас є соромом, адже експортоване зерно приносить прибутки лише зернотрейдерам, не залишаючи доданої вартості в Україні, а це додаткові робочі місця, інвестиції, ріст ВВП. А в Німеччині наші олійні переробляють на біодизель та біогаз, забезпечуючи дешевим та екологічно чистим видом палива своїх громадян, підвищуючи їх рівень життя. А ми й надалі залишаємось сировинним придатком.
Ось така сумна статистика. Ще залишилось відібрати землю у людей і подивитись що буде далі.