Чи потрібна сьогодні декомунізація і навіщо?
Нещодавно в Україні розпочалася суцільна боротьба з елементами минулої епохи. Мова йде про радянський період вітчизняної історії. Відразу треба сказати, що це була епоха великих досягнень, перемог, втрат, трагедій та злочинів. Історія Країни Рад поєднала в собі ідеалізм мрійників, ентузіазм перших п'ятирічок, трудові рекорди стаханівців, розвиток науки та мистецтва, перемогу над нацизмом, підкорення космосу, віру в побудову комунізму та роки терору, масових репресій, голодомор, цькування інакомислячих, боротьбу партійних кланів, черги в магазинах, загальне розчарування.
В Україні за роки незалежності суспільна дискусія про радянську епоху не закінчувалась практично ніколи, однак після подій на Майдані та зміни влади в країні, боротьба з минулим вийшла на новий, загальнодержавний рівень. На шпальтах українських газет з'явився новий термін - "декомунізація", який одних налякав чи обурив, інших - змусив переконатися, що влада все робить правильно, бо "зміни в державі починаються зі зміни свідомості".
Про декомунізацію сьогодні часто доводиться чути відгуки,
які виправдовують цей політичний крок, називаючи його «історичною
необхідністю». Можливо, Україні давно вже треба зробити ментальний та
цивілізаційний вибір, а політична та інтелектуальна еліти мають сформулювати на яких саме засадах
та ідеалах ми будемо будувати майбутнє. Так, ідеологічний курс має бути
визначений раз і назавжди, принаймні доки існує на карті світу держава під
назвою Україна. Однак, тут необхідно правильно розставити акценти на наступних
моментах та рисах декомунізації по-українські, які сьогодні мають місце.
І. Весь проект законів, що має на меті боротьбу з минулим
(яким би воно не було), носить винятково популістський та пропагандистський
характер. На думку багатьох експертів (і з цим важко не погодитися),
декомунізація була вкрай необхідна в 1991-1993 роках, в період становлення
молодої української держави, її
ідеологічного підґрунтя. Однак тоді замість ідеалів комунізму та
радянського світобачення, українська еліта так і не змогла надати іншої ідеї,
яка б цілком та повністю замінила б попередню. Сьогодні ж, в тих важких
реаліях, в яких опинилася Україна після перемоги Майдану, антикомуністична
реформація не тільки недоречна, а й навіть шкідлива, том що веде до ще
більшого розколу українського суспільства, хоча
політики на кожному кроці повторюють набридливу та лицемірну мантру про
єдність.
ІІ. Другий постулат базується на наступному факті нашої
реальності: Україна представляє собою не монолітний організм за принципом «одна
нація-одна держава-одна культура», а поліетнічну та полікультурну державу. Як
би комусь не хотілося, щоб було навпаки, однак це наша реальність і з цим
нічого не зробиш. І мова йде не стільки про російськомовну частину країни,
скільки про ментальні відмінності населення різних регіонів. І якщо в
Луганській області на виборах 2012 року КПУ зайняла друге місце, а в інших
східних та південних областях комуністи отримали значну частину голосів, то це
говорить як мінімум про популярність комуністичних ідей серед певних прошарків
українського суспільства. Радянське минуле оцінюється позитивно певними соціальними групами в
країні, і далеко не завжди це пенсіонери, які відчувають ностальгію по молодих
роках та пломбіру за 3 копійки. Таким чином, на Донбасі більшовицький діяч
Артем (Сергєєв) чи символ краю – шахтар О. Стаханов матимуть значно більшу
популярність та значення ніж, скажімо, гетьман Сагайдачний чи січові стрільці.
Красномовним підтвердженням цієї тези є статистика
Київського міжнародного інституту соціології, яка демонструє відношення
українців до постаті І.В. Сталіна. У східних та південних областях своє
позитивне відношення до Сталіна та періоду його правління зазначили 36% та 27%
респондентів відповідно. В цілому по Україні близько 22% населення позитивно
оцінюють постать вождя СРСР. Близько 34% населення країни вважають, що Сталін
був «мудрим керівником, що привів СРСР до могутності та процвітання» (дані на
2013 р.).
Іншим прикладом може слугувати інцидент з поваленням у
ночі невідомими пам’ятника С. Орджонікідзе у квітні 2015 року на території
Харківського тракторного заводу. Цей епізод викликав різке невдоволення та
обурення співробітників заводу, який носить ім’я С.
Орджонікідзе.
Це свідчить, що кроки з декомунізації держави як мінімум призведуть
до ще більшої напруги у суспільстві, а влада гратиме на протиріччях Сходу та Заходу,
маючи вигоду для себе.
ІІІ. Кроки з
реалізації пакету антикомуністичних законів за підрахунками фахівців мають
обійтися державній скарбниці дуже дорого. Країна, що знаходиться вже практично
два роки в умовах перманентного військового конфлікту, з катастрофічним
падінням життєвого рівня, рекордними показниками обвалу національної валюти,
величезним тіньовим сектором економіки (48%) та 44% інфляції не може дозволити
собі займатися перейменуванням сотень населених пунктів, вулиць та
різноманітних об’єктів, якщо лідери такої країни при здоровому глузді.
Займатися провокаційним гуманітарними питаннями в умовах конвульсуючої
економіки та затяжного протистояння з сусідньої державою – крок відверто
божевільний. Або ж політична еліта має свій особистий інтерес, тоді подібний
крок стає тонким розрахунком. Особисто я більше вірю у друге.
IV. Виходячи з третього постулату, можна зробити висновок,
що весь проект декомунізації є ні чим іншим, як цілеспрямованим способом для
відволікання широких мас населення від невирішених проблем першочергової
важливості. Коли влада не знає, що робити з ситуацією в країні, щоб утримати
народ від революційного сплеску вона пропонує йому або видовища, або грає на
стійких протиріччях, використовуючи провокаційні теми та питання. Декомунізація
по-українськи – саме такий хід від влади-банкрота, яка подібними речами
намагається продовжити своє існування. Допоки у суспільстві буде вестись
запекла боротьба з минулим, з пам’ятниками давно
померлим комісарам та назвами вулиць, підвищувати тарифи, ціни та виводити
бюджетні гроші в офшори буде простіше. Скоріше за все, саме у цьому лежить
сутність антикомуністичних законів, а не в питаннях ідеологічного чи цивілізаційного
вибору.
Далі буде.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.