Чому американці нам не «рівня»?

Мудрий в усьому звинувачує лише себе

Від знайомого керівника вітчизняного туроператора щойно отримав листа ось такого змісту:   

«Доброго дня!

«________» - туроператорська компанія з серйозною репутацією на туристичному ринку України. Працює з великою кількістю турагентств, а також із приватними та корпоративними замовниками.

 Основні напрями – це Італія, США, Кариби, Франція, Португалія, Мексика, Іспанія, екзотичні острови. Також діяльність включає організацію весіль і приватних заходів luxury рівня.

 В даний моментах я в пошуку талановитої молоді, яка хоче йти вперед і заробляти гроші.

 Основні побажання:

- Відмінниця(-к) в навчанні або близько до цього

- Не з мажорної родини

- Грамотна мова і вміння спілкуватися

- Знання англ. мови

- Розвинене почуття відповідальності

 Чим у нас можна займатися:

- Базовий рівень – візи та оформлення документів (можна неповний день)

- Розвиток нового онлайн проекту ______.ua – робота з контентом (можна неповний день)

- СММ та інші види реклами – розсилка, особисті зустрічі, блог (можна неповний день)

- Туризм: бронювання та робота з серйозними замовленнями (повний день)

- Івенти: організація весіль, приватних заходів, конференцій (повний день)

 До чого схильна людина і чим вона буде/хоче займатися, ми визначаємо під час співбесіди.

 Резюме можна надсилати на __@__ або як Вам буде зручно.

 Додам, що у нас в компанії зараз працює 2 студенти з КНУ і я ними дуже задоволений. У різний час у нас працювало багато випускників КНУ.

 Якщо знайдемо з Вашою допомогою хорошого співробітника, буду дуже вдячний».

 Отже, роботодавець шукає працівника. Який відповідає певним вимогам. Ці вимоги (відповідальність, скромність, знання іноземної мови, дикція, ерудиція, кмітливість, креативність, ініціативність, енергійність) набуваються в навчальному закладі? В якому саме (вітчизняному чи закордонному)?

На своїй сторінці в Facebook майже випускниця столичного Шевченкового університету бідкається: «Втома. Іспит. І скільки їх попереду, тих іспитів? А позаду? До чого зводиться навчання? До здачі іспитів лише? А що лишиться мені....

Якби ми жили в ідеальному світі, де б цінними були лише знання, ми б не витрачали стільки часу на обман, на процедуру здачі, перездачі, на зовнішній вигляд знань... Чи не цінний той момент, коли вперше відкрили щось нове на лекціях, коли зрозуміли щось, коли своїми руками і головою створили нові ідеї, презентації, думки... Головне сам процес навчання... На іспиті я втрачаю дар говорити, бо ситуація далеко несправжня... Чому я маю комусь доводити, що я щось знаю, щоб отримати той нещасний бал? Я не люблю іспитів, де нас рівняють між собою, де я конкурую зі списуючими студентами, ніколи не списавши сама жодного іспиту, жодного заліку і жодної контрольної роботи... За вибір працювати чесно я щиро рада, бо цьому – моє лице і характер...».

Їй «підспівує» інший спудей: «Абсолютно погоджуюсь, сам не раз задаюсь собі такими питаннями, проте заспокоюю себе думкою про те, що життя розставить все на свої місця».

Прочитав я це і своє додав (у «коментарях»): «Друзі, на що Ви нарікаєте? Б.Гейтс, С.Джобс, С.Возняк (та інші непересічності) вже з третього курсу йшли в життя. І зробили себе!».

Навіщо волати? Вас не «цінують»? «Вирівнюють»? Тож «прапор Вам у руки» та гайда у «доросле» життя!

У США не запитують: «Що (який навчальний заклад) ти закінчив?». Там питають: «Що ти вмієш (робити)?»