"Народна війна" проти "совєтської" окупації

Експозиція на плакатах

Де знаходиться голова останнього в Київській області пам'ятника Леніну, купа надрукованих і ще навіть не розгорнутих книжок з архівними документами, бібліотека історичних праць на вікні та плакатний музей боротьби українського народу з "совєтською" окупацією?

У Києві, як і по всій Україні, багато різних історичних музеїв, виставок, експозицій. Часто вони сірі, одноликі та запам'ятовуються лише яскравою особистістю екскурсовода, якщо взагалі запам'ятовуються. Щоправда, сучасність навіть таким місцям диктує "курс на модернізацію". Чого лише варті Національний музей Чорнобиля та "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні"? У одному мурашки пробігають по тілу, коли, вже оглянувши експозицію, бачиш назви міст, які залишилися привидами через страшну техногенну катастрофу; другий чарує своєю символікою та оформленням і лякає статистикою та описаними методами системи під час голодоморів. То вже грандіозний креатив з боку музейників. Навіть той самий український меморіал у Биківнянському лісі (заповідник "Биківнянські могили" – місце захоронення вбитих жертв радянських репресій) теж попахує модерном.

Музей совєтської окупації

Але є і місця, про які мало чули "звичайні смертні". Тобто, якщо ти не історик чи школяр. якого з групою привели сюди на екскурсію, ти навряд чи бував у так званому "Музеї совєтської окупації" ("Київська міська організація Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса"). Це місцина своєрідна, не схожа на звичні та традиційні державні або й приватні музеї. І, в першу чергу тому, що засновник, опікун та трудівник "Меморіалу" ­– громадська організація. До речі, такі собі "меморіали" є у багатьох містах України і, якщо ви досі не знаєте нічого про музей у своєму місті, раджу дізнатися.

Сайт "Музею совєтської окупації"(http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://www.memorial.kiev.ua/) загалом  має досить глибоке наповнення: тут ми можемо знайти історичну відеотеку (до речі, у приміщенні музею періодично відбувається перегляд фільмів), проекти "Меморіалу", новини музею та статті, що тим чи іншим чином стосуються тематики, напряму, поглядів Товариства. Громадська організація постійно займається роботою в архівах, проводить екскурсії в музеї та видає книги з архівними документами й не тільки.

А щодо самого музею, скажу чесно, його важко знайти, якщо сам не знаєш дороги. Хоча шлях від метро Голосіївська близький та не особливо заплутаний. Якщо ж Ви знайшли потрібну адресу, підіймайтеся сходами у звичайний кількаповерховий будинок і побачите напис "Музей совєтської окупації" та стрілку нагору.

Атмосфера

 Перше, що бачиш, піднявшись, – біле погруддя Стуса, якого можна добряче злякатись ввечері у напівсутінках. Далі – коридор, по вінця закладений нерозпакованими ще книгами (це видання опрацьованих істориками громадської організації документів). І ось тепер зайшли в радянщину: у кімнаті-залі експозиції "Народна війна" – Ленін та плакати. Щоправда, від радянського вождя лише голова, а плакати зовсім не соціалістичні. Ось власне і специфіка та модерн цього музею – плакати із загальною інформацією, фотографіями та документами. Загалом інформаційно, особливо, якщо доповнити розповіддю лектора, щоправда, як експонати чи артефакти не сприймається. Маю сказати, це лише новий проект має такий вигляд. Попередні експозиції "Забуттю не підлягає" та "Втрачена пам'ять" про "комуністичну інквізицію" та Голодомор, стенди з якими зараз висять за двадцятьма дев'ятьома сучасними плакатами "Народної війни", притягують до себе значно більше. Хочеться навіть, оминаючи нові вивіски, зазирнути в попередню експозицію. Вона, хоч і старомодна, все одно по-музейному приваблива.

"Народна війна"

Новий проект "Меморіалу" "Народна війна" складається з 29 плакатів. Тут показано українство в період 1917-1932 рр., тобто, з часу відродження спроб побудови української державності (Центральна Рада, Скоропадський, Директорія) до страшних часів Голодомору. Перші стенди присвячені саме недовготривалим урядам українців. Далі – по два на кожну радянську окупацію. Ось тут розкажу детальніше. Розробники проекту виділяють три радянські окупації: 1917-18 рр. (період Тимчасового уряду, "Ультиматуму" до Центральної Ради та "першої українсько-російської війни"), листопад-серпень 1918 р. (друга спроба окупації українських земель, бойові дії), 1919-1920 рр. (просування більшовицьких військ українською територією, остаточна евакуація уряду УНР за кордон, поширення більшовицької боротьби з повстанським рухом).

Загалом же, у перших 8–ми розділах (14 плакатів) у хронологічному порядку зазначені дати історичних подій періоду, відомого як «Українська революція». Якраз до цієї частини й належать описані вище плакати. Голова Товариства "Меморіал" Роман Круцик наголошує: "Варто зазначити, що Українська революція не була таким собі «проявом класової боротьби» всередині українського народу, як це стверджували історики-марксисти". І далі: "Революція в Україні була не конфліктом українського пролетаріату з українською буржуазією, не громадянською війною, а національно-визвольною боротьбою трудового українського народу проти іноземних експлуататорів та їх прислужників за свої національні та соціальні права".

Друга частина виставки відображає діяльність повстанських та підпільних загонів у різних частинах України. Тут, на основі документів, фотографій тощо можна проглянути ідеологію повстанського руху, його настрої, склад та чисельність. На плакатах подані статистичні дані по дев'яти українським губерніям. Особливо вражають розповіді лектора про найменші сільські повстанські загони, де було по кілька людей, серед яких іноді й діти. До речі, на вивісках можна побачити й фото однієї зі стінгазет, яку малювала маленька дівчинка, власне, як підпільниця.

Загалом, базою для цієї не надто чисельної на перший погляд виставки стало опрацювання неймовірної кількості чекістських та партійних документів, колосальна праця в архівах СБУ. Матеріал до проекту у вигляді путівника є на сайті "Меморіалу", де кожен може ознайомитися з ним. До речі, там, у "Слові від автора" Роман Круцик наголошує: "Статистичні дані, подані в експозиції, опираються винятково на радянські джерела, в яких вони, цілком ймовірно, з політичних причин занижені, а тому потребують подальшого уточнення". Тобто, проект не претендує на всеохопність і абсолютно відкрито визнає, що роботи ще дуже багато. Також у путівнику висловлена надія на допомогу в цій справі науковців та дослідників усіх областей України для повнішого висвітлення теми та її поглиблення.