Кілька слів про новітніх кріпаків

Ганебне явище

Регресивна суть аморального (оскільки сприяє розбещенню душі) й злочинного за формою рабовласницького устрою, не обмежується силовим позбавленням одиниці, або й цілої спільноти волі, й змушенням до дармового виконання непосильної праці. З'ява науки філософія, дала не лише вичерпне визначення суспільним явищам і подіям. Завдячуючи роздумам та аналізу, людство навчилось знаходити шляхи удосконалення та поліпшення.

Знищуючи непримиренних волелюбців, тирани-поневолювачі паралельно витворювали касту вдоволених ситістю (проте в суті морально розкладених й духовно здеградованих) істот. Ситий й водночас покірний раб, возвеличує свого володаря, показово й запопадливо виконує його вказівки, й не обтяжується роздумами над мораллю.

Історія зберегла ганебні приклади війни вдоволених рабством проти незгідних з ходою несправедливості. Серед збройних загонів котрі брали участь в придушенні повстання Спартака, були й створені рабовласниками з завойованих Римом народів. Невільні придушували змаг повсталих проти неволі. Повсталий проти утисків рідного народу американцями й мексиканцями (навіть не спадковий, а ситуативний) провідник (вождь) Гоятлай, в часі бойових зіткнень, чи не найбільше клопоту мав від співплемінників, котрі за оплату, одяг, й право жити поза резервацією, служили тим, хто зганяв їх з рідних пустельних кочовищ. Філософи й дослідники можливо і знайшли пояснення явищу чисельної зради й згоди на рабське скніння серед співплемінників Гоятлая апачів, але наслідки його дійсно трагічні. Існування апачів як народу - вже навіть не питання часу.

Чи не найтрагічнішим наслідком бездержавності українців, є постання не закоханого в притаманні і природні ритми буття, ігноруючого чесноти честі і гідності, зденаціоналізованого в суті (щоправда нерідко україномовного в родині) несвідомого власного призначення натовпу духовних кріпаків. Силоміць рекрутований до царської армії (нащадок запоріжського козака-рубаки) Петро Кішка, з рук царя-поневолювача отримав нагороду за участь у Кримській війні. Чи розумів він, що "милість" москвинського імператора не рятувала його рідних від скніння і панщини? Чи розуміли українці, котрі в часі Другої Світової нерідко першими підіймались під німецькими кулями в атаку, що чинять зраду рідного народу і злочин проти людства? Здобутками їхнього (насправді не просто не потрібного, а й шкідливого) героїзму, стала кількадесятлітня хода Сходом Європи нівелюючого національну ідентичність та людські життя і гідність тоталітарного режиму.

Зникнення комуністичної "імперії зла", постання формально незалежної України, перемога загальнонародних зривів (Помаранчевої Революції і Майдану) не спричинили відходу до небуття рабсько-кріпацького світосприймання. Впродовж кількох місяців, стосовно мене здійснювалось політично мотивоване переслідування за фактом нібито безпосередньої участі в люстраційних заходах прокурора Брянцева. Останній, в часи свавілля режимів Кучми і Януковича, брав безпосередню участь в репресіях патріотів. До справи участі конвоювання мене з слідчого ізолятору до будівлі суду залучались близько двох десятків озброєних парубків конвійного полку. Приблизно стільки ж задіювались й для охорони самої будівлі суду й нібито "підтримки порядку в судовій залі". Наглядачі-охоронці чули виправдальну ухвалу в справі звинувачення мене в знищенні зали ігрових автоматів, знали що "потерпілий"-прокурор Брянцев й суддя Васільєва котра санкціонувала мій арешт, є кацапами-окупантами, а прокурором м. Києва, челядники якої власне і звинувачували мене в силовій люстрації - зумисне оселений в Україні бусурманин Юлдашев.

Нехай і не з власної волі і бажання, але присутні в судовій залі наглядачі-конвоїри чули про відсутність в прокурора обвинувачення доказів моєї вини. Логіка й нормуючий поведінку статут зобов'язують їх до виваженої поведінки. Дійсність була інакшою. Кріпацька натура українців-наглядачів змушувала їх до спроб засвідчити власну вагомість. Окрики на присутніх в залі, принижуючі гідність накази (доречі, нерідко чомусь озвучені мовою вчорашнього окупанта), надмірна стараність в часі обшуку. Журюсь, що Україна донині не очистилась від несвідомого й безвольного намулу. Але ця журба є великим стимулом до боротьби і праці.

                                                                                                                                                                                          Олесь Вахній