Зудар з сатанинською системою

Кривосуддя

Дієве втілення в життя патріотичних переконань, ставало причиною майже щоденного зіткнення з проявами несправедливості. Прагнучи не стояти осторонь процесів котрі відбуваються нині, я розумів, що стаю об`єктом для удару або й атаки силами темряви і несправедливості.

Затяжним не лише для мене особисто, був конфлікт з озлобленими репрезентантами мереж незаконних закладів де здійснювались азартно-ігрові дії, та нацькованими ними церберами з МВС та прокуратури. Послі показового закриття однієї з них, в травні 2012-го, супроти мене було порушено кримінальну справу. Прокурором котрий здійснював її супровід, було призначено етнічного москвина, й учасника гучного процесу “Україна без Кучми” (нагадаю, що в ньому були засуджені українські патріоти) Валенина Брянцева. Останніій, замість того аби виконувати покладені Кримінально-Процесуальним Кодексом обов`язки в справі нагляду за дотриманням законності, вдався до упередженого “збору доказової бази”, перебравши на себе значну частку обов`язків слідчого.

Дозволю собі не перераховувати порушень нормуючих документів, які відбулись в часі досудового розслідування (з травня 2012-го по лютий 2013-го) й судового (березень 2013-го - січень 2015) розслідувань, та поданих мною скарг до прокуратури, керівництва МВС й депутатам Верховної Ради. Я писав про них неодноразово, й задував даючи інтерв`ю. Про причини маніакальної запопадливості прокурора Брянцева в справі прагнення будь-що домогтись визнання моєї вини, я довідався лише в вересні 2014-го року. В часі спілкування з московськими власниками кількох азартно-ігрових мереж, мені й іншим громадським активістам було повідомлено, що за участь в формуванні доказової бази й супровід справи в суді, прокурор Брянцев отримав матеріальну винагороду розміром у вісімдесят тисяч гривень. 21.01.15., “Ухвалою” Святошинського районного суду м. Києва, всі зібрані Брянцевим “докази” були визнані такими, що зібрані з цинічним порушенням вимог чинного КПК. Посилаючись на презумпцію невинності, суд визнав мене невинним. Я не в захваті від такого формулювання доказу моєї невинності, але всеодно, це перемога.

Станом справ на 21.01.15., я утримувавсь в слідчому ізоляторі. На той час, той же прокурор Брянцев, корчив з себе “потерпілого” по іншій кримінальній справі. Згідно його наклепу, гурт добродіїв з закритими балаклавами обличчями, змусив написати його рапорт про звільнення. Серед всих присутніх, він начебто впізнав і мене. Як і в справі з ігровими автоматами, досудове розслідування відбулось з цілим рядом порушень вимог КПК. На них я також подавав скарги, як і на факт участі в справі осіб котрі в січні-лютому 2014-го року (прокурор Кокоша та слідчий Коломієць) в справі арешту активістів Майдану. На жаль, бюрократична система уподібнилась до бетонної стіни. Байдужість посадовців, уможливила тріумфальну ходу підлості, брехні і несправедливості.

17.12.14., після виголошення мною показів, де я вказав на факти порушення вимог КПК й пояснив причини звірячої ненависті до мене визнаного “потерпілим” прокурора Брянцева, суддя Васильєва О.К. (судячи з прізвища співплемінниця Брянцева), задовільнила клопотання прокурора прокуратури м. Києва Ковальчука І.В. в справі взяття мене під варту. Той факт, що ухвала розміром в дві сторінки готувалась впродовж всього семи хвилин, а біля дверей судової зали ще до виголошення прокурором Ковальчуком І.В. клопотання про взяття під арешт вже чатували озброєнні конвоїри, свідчить про існування попередньої домовленості між суддею та прокурором ще до офіційного подання клопотання й заздалегідь складену “Ухвалу”.

Наступне засідання відбулось 29.01.15. Суддя Васильєва К.О. нічим не пояснила причину півторамісячної перерви. Того дня, приміщення суду охороняв зведений загін (загальна чисельність понад п`ятдесят осіб) озброєних наглядачів, контрактників Національної Гвардії й “бійців” спецпідрозділу Грифон”. Засідання розпочалось з півторагодинного запізнення. Васильєва не пояснила причини затримки в справі початку розгляду. Зачитавши якийсь папірчик, вона повідомила, що “потерпілий” Брянцев перебуває в відпустці, й тому не може бути в судовій залі. В дійсності, того дня Брянцева вивели працівники МВС через чорний хід. Підозрюю (як доречі і вони) що його участь в кривосудді того дня, могла б коштувати йому не одного вислову обурення з боку громадських активістів.

Події, котрі відбулись 12.02.15. в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва, ще стануть причиною оскарження й вивчення не лише в Україні. Впродовж кількох годин, за повторної відсутності “потерпілого” прокурора Брянцева (цього разу він нібито хворів), суд відмовив в задоволенні мого клопотання в справі відводу судді Васильєвій. Сама Васильєва, продовживши ганебну традицію сталінських “трійок”, впродовж кількох годин відмовила в кількох клопотаннях моїх захисників, заслухала свідка, розпочала дебати, заслухала вимогу прокурора Ковальчука І.В. визнати мене винним, зачитала лист від Брянцева в якому він нібито з лікарняної палати просить дати мені максимальний термін ув`язнення, надала мені останнє слово, заслухала захисників, відійшла до нарадчої кімнати, й за годину зачитала “Вирок” складений на дев`яти сторінках. Вироком кривосуддя, мене визнали винним в побитті прокурора Брянцева, погрозі вбивством йому та його родині, й засуджено до чотирьох років ув`язнення. Цим же вироком, мене піддано амністії 2014-го року, й звільнено з-під варти.

Зрозуміло, що нахабна впевненість судді Васильєвої К.О., прокурора Ковальчука І.В., та “потерпілого” Брянцева, пояснюється виключно присутністю в справі третьої, не зафіксоваої на папері сили. Безпідставно визнавши мене винним і тут-же амністувавши, суддя Васильєва К.О. певно сподівалась, що задовільнить наказ визнати мене винним в діях котрі я не скоював, й узабезпечиться від апеляційних скарг. Дарма сподіваєтесь, панове адепти ненормального і нелюдського укладу. Я не мовчатиму. Всьому є межа. І моєму терпінню наруги — також.

Почуваюсь зобов`язаним подякувати всим, хто не лишився осторонь того незаздрісного становища, в якому я опинився. Брати і сестри! Я відчував що вас багато. Одні підтримували матеріально, інші брали участь в протестах біля стін суду, треті возносили молитви, четверті, не за оплату а з причини прагнення захистити справедливість і несправедливо покривдженого, здійснювали інформаційну підтримку. Стверджую, що без вашої участі, все скінчилось-би набагато трагічніше. Дякую всим вцілому, і кожному зокрема. Господь воздасть вам сторицею, а я до останніх своїх днів благатиму Його в молитвах прийняти ваші душі до своїх небесних осель.

Зудар з системою звичайно ж не скінчився. Я вірю в перемогу, оскільки змагаю не за себе особисто, а за постання ладу котрий шануватиме гідність кожного українця. Це додає сил. Здолаємо.

                                                                             Олесь Вахній