У законопроекті пропонується скасувати широке коло пільг і виплат
окремим категоріям осіб, змінити порядок їх здійснення та переглянути
рівень соціальних гарантій, що «обумовлено необхідністю реалізації
заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів
та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів
України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану
держави та удосконалення окремих положень соціальної політики» (як
зазначається у пояснювальній записці).
Головне науково-експертне управління, розглянувши подані законодавчі пропозиції, вважає за необхідне зазначити наступне.
1. Законопроектом пропонується зміна умов оплати праці державних
інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою; медичних та
інших працівників, які надають медичну допомогу хворим на інфекційні
хвороби, працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках
інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов'язані з високим ризиком
зараження збудниками інфекційних хвороб; працівників органів державної
виконавчої служби; працівників архівних установ; спеціалістів державних
установ ветеринарної медицини; посадових осіб державної
санітарно-епідеміологічної служби; працівників Антимонопольного комітету
України та його територіальних відділень; державних службовців;
працівників дипломатичної служби та Дипломатичної академії України при
Міністерстві закордонних справ України; працівників апаратів судів,
Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України, Національної школи суддів України; працівників судових
експертів; працівників державних наукових установ; працівників
Національної суспільної телерадіокомпанії України; журналістів та інших
працівників державних та комунальних засобів масової інформації;
працівників бібліотек; працівників державних і комунальних закладів
культури; працівників театрів; працівників вищих навчальних закладів,
працівників навчальних закладів, працівників позашкільних навчальних
закладів, працівників загальноосвітніх навчальних закладів та інших (що
наразі встановлені законами України «Про використання ядерної енергії та
радіаційну безпеку», «Про захист населення від інфекційних хвороб»,
«Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про державну виконавчу
службу», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про
ветеринарну медицину», «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення», «Про Антимонопольний комітет України», «Про
державну службу», «Про дипломатичну службу», «Про судоустрій і статус
суддів», «Про судову експертизу», «Про наукову і науково-технічну
діяльність», «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», «Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про культуру»,
«Про театри і театральну справу», «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про
позашкільну освіту», «Про загальну середню освіту»), а також умов і
розмірів грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці
працівників Державної прикордонної служби України, Служби безпеки
України, співробітників розвідувальних органів України, (що встановлені
законами України «Про Державну прикордонну службу України» «Про Службу
безпеки України», «Про розвідувальні органи України» тощо). Загалом
рішення цих питань передбачається передати у відання Кабінету Міністрів
України. Така пропозиція, на думку управління, не відповідає принципу
поділу державної влади на законодавчу виконавчу і судову та
конституційній природі Кабінету Міністрів України як органу виконавчої
влади, основне суспільно-політичне (функціональне) призначення якого у
механізмі держави полягає у забезпеченні виконання Конституції і законів
України. Крім того, заробітна плата є переважно єдиним джерелом
забезпечення потреб працівників та членів його сім‘ї в харчуванні,
одязі, ліках, житлово-комунальних послугах та інших засобах, призначених
забезпечувати життєдіяльність організму людини. Тому вважаємо, що
визначення Кабінетом Міністрів України такого питання як оплата праці,
зокрема, її умов та розмірів, в обставинах скорочення бюджетних
асигнувань містить ризики порушення прав найманих працівників та
службовців на належну оплату праці, що в свою чергу призведе до
по¬гіршення їх матеріального ста¬новища, особливо в умовах підвищення
цін і та¬рифів.
У змінах до статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого
самоврядування» замість нинішніх приписів щодо структури заробітної
плати службовців органів місцевого самоврядування, суб’єктів її
визначення передбачається закріпити, що умови оплати праці посадових
осіб місцевого самоврядування визначаються відповідно до законодавства.
Внаслідок прийняття запропонованих змін з положень закону не буде
зрозуміло, яким саме законодавством повинно врегульовуватися дане
питання, та до повноважень якого органу буде належати вирішення питання
оплати праці в органах місцевого самоврядування. Натомість відповідно до
статті 19 Конституції України органи державної влади зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. У даний час питання визначення порядку
оплати праці службовців органів місцевого самоврядування вирішує
Кабінет Міністрів, оскільки він встановлює порядок оплати праці
державних службовців відповідних категорій і посад, а діючий закон
пов’язує оплату праці службовців органів місцевого самоврядування саме з
оплатою праці державних службовців. Але запропоноване вилучення такої
«прив’язки» без встановлення у законі конкретного органу, який
уповноважений вирішувати це питання призведе до того, що по суті жоден
орган не буде уповноважений вирішувати зазначене питання.
2. Необґрунтованою є пропозиція про зниження рівня пенсійного
забезпечення громадянам, які мають право на пенсії за нормами
спеціальних законів до 60%. Така пропозиція викликає сумнів, перш за
все, з точки зору ефективності її запровадження. Принаймні, до
законопроекту не додано відповідних розрахунків про те, скільки коштів
буде вивільнено із його запровадженням і яку сферу економіки буде
профінансовано за рахунок цих коштів. Крім того, слід звернути увагу, що
встановлення запропонованого (60%) рівня пенсійного забезпечення
призведе до втрати будь якого сенсу призначати пенсії за спеціальними
законами, адже розміри пенсій, призначених на загальних підставах уже
сьогодні в багатьох випадках є більшими, ніж передбачені (на рівні 70%)
спеціальними законами. У своїх висновках Головне управління неодноразово
звертало увагу на неприйнятність пропозицій про скасування пенсійного
забезпечення за спеціальними законами, якими пропонується не
підвищувати, а знижувати розміри пенсій, а значить і життєвий рівень
пенсіонерів. На нашу думку, усунення диспропорції в розмірах пенсій між
одержувачами пенсій за спеціальними законами та пенсій на загальних
підставах, має вирішуватися в інший спосіб - шляхом підвищення рівня
пенсійного забезпечення, насамперед розмірів тих пенсій, які не
забезпечують достатній життєвий рівень громадян. В законодавчій
ініціативі такі пропозиції відсутні.
Звертаємо увагу також на те, що пенсійне забезпечення здійснюється на
принципах обов'язковості страхування осіб, а також диференціації
розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру
заробітної плати, з якої сплачено страхові внески. Це означає, що
найбільш ефективним кроком посилення пенсійного забезпечення є
підвищення розміру заробітної плати громадян, здійснення комплексу
заходів з її легалізації, що матиме безпосередній вплив на рівень
пенсійного забезпечення і фінансовий стан Пенсійного фонду України. При
цьому, необхідно наголосити, що запровадження таких пропозицій призведе
до порушення конституційних прав громадян щодо рівності їх перед
законом. При вирішенні питань рівня пенсійного забезпечення в умовах
пенсійної системи, побудованої на страхових засадах, принципово неможна
ігнорувати той факт, що державні службовці та особи, які працюють на
посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на
одержання пенсії відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус
народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про
службу в органах місцевого самоврядування», Митного кодексу України та
Положення про помічника-консультанта народного депутата України,
сплачують із заробітної плати внески до Пенсійного фонду у розмірі
вдвічі більшому, ніж одержувачі пенсій на загальних підставах. Отже,
запровадження пропозиції про фактичне скасування пенсійного забезпечення
за вище вказаними Законами, має супроводжуватися внесенням відповідних
змін до законодавства про подальшу сплату на загальних підставах
страхових внесків особами, що підпадають під дію цих Законів, а також,
вирішення питання щодо відповідних компенсаційних заходів особам, які
сплачували страхові внески в підвищених розмірах в минулому. Крім того,
фактичне скасування пенсійного забезпечення за спеціальними законами
вимагає врахування такої його особливості, як необхідність компенсації
втрат доходів державних службовців у зв’язку з обмеженнями,
встановленими статтею 16 Закону України «Про державну службу» та статтею
7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які
забороняють державним службовцям займатися іншою оплачуваною або
підприємницькою діяльністю, а також виконувати роботу на умовах
сумісництва (за деякими винятками). Необхідно взяти до уваги, що
заборона отримувати додаткові доходи та невеликі розміри заробітної
плати переважної більшості державних службовців фактично не дозволяють
їм скористатися можливістю участі у додатковому недержавному пенсійному
забезпеченні, накопичувати кошти в фінансових установах на випадок
втрати роботи у зв’язку з хворобою, виходом на пенсію за віком тощо, як
це можуть здійснити висококваліфіковані фахівці інших галузей економіки.
І це ставить їх у нерівні умови з усіма іншими громадянами, які мають
можливість отримувати додаткові доходи. Тому, при фактичному скасуванні
спеціальних пенсій об’єктивно постане питання про визнання обмежувальних
норм дискримінаційними. У зв’язку із викладеним, прийняття законодавчої
пропозиції має, на думку управління, супроводжуватися відміною
обмежувальних норм Закону України «Про засади запобігання і протидії
корупції» з наданням права отримання державними службовцями додаткового
доходу за відсутності конфлікту інтересів (як це передбачає
законодавство усіх демократичних та розвинених країн). Також повинні
бути усунені передумови застосування ненормованого робочого часу для
державних службовців, що по суті є надурочною роботою, здійснення якої
передбачає забезпечення відповідних гарантій. Принагідно зауважимо, що у
своєму Рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного
грошового утримання від 11 жовтня 2005 року № 1-21/2005 Конституційний
Суд України визначив, що Конституція та закони України можуть
виокремлювати певні категорії громадян України, що потребують додаткових
гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать
громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри,
порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні
умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію,
включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення
пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують
трудову діяльність - особливості умов праці, професія, виконувані
функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності
тощо.
3. Не може бути підтримана пропозиція й щодо скасування з виплати
допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу до відпустки
тільки працівників бібліотек та державних службовців, адже з усіх
категорій працівників, умови оплати праці яких регулюються спеціальними
законами, саме ці категорії мають чи не найнижчий рівень оплати праці,
який не може забезпечити якісного відпочинку. Звертаємо увагу, що
посадові оклади всіх державних службовців знаходяться в межах від 677
грн. до 3500 грн. на найвищому рівні. При цьому додаткові виплати:
надбавка за ранг, вислугу років та премія в сумі далеко не завжди
відповідають розміру посадового окладу, а в більшості випадків є значно
меншими. Оплата праці бібліотекарів взагалі чи не найнижча в державі.
Враховуючи зазначене вище, слід звернути увагу, що на сьогодні,
наприклад, для державних службовців можливість отримувати пенсії в
підвищеному розмірі є, по суті, єдиним стимулом їх перебування на
посадах державної служби, компенсацією за підвищені нервово-емоційні
навантаження при роботі з людьми. На жаль, престижність державної служби
в нашій державі майже втрачена, що характеризує державне управління
досить негативно. І «проста» відміна спеціальних пенсій для державних
службовців без надання ним відповідних компенсаторів може призвести до
поглиблення кризи державного управління та порушення прав громадян, які
відпрацювали на посадах державних службовців багато років з невеликими
заробітками. Принагідно звертаємо увагу, що спеціальні системи
пенсійного забезпечення державних службовців та інших посадовців існують
в більшості країн світу, зокрема, в країнах ЄС, США, Японії, Австралії
та ін.
4. Не можна підтримати й пропозиції щодо визначення Кабінетом
Міністрів України умов та порядків перерахунку призначених пенсій за
спеціальними законами. Не заперечуючи можливості визначення на
підзаконному рівні окремих питань, що стосуються порядку надання
відповідних соціальних виплат актами Кабінету Міністрів України,
зазначимо, що за змістом відповідних положень Конституції України
вирішення питань, що стосуються права на відповідні соціальні виплати та
їх розмірів, належить до повноважень Верховної Ради України як єдиного
органу законодавчої влади. Такий підхід випливає зі змісту пунктів 1 та 6
частини 1 статті 92 Конституції України, за якою виключно законами
України визначаються: «права і свободи людини і громадянина, гарантії
цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального
захисту…». Відповідно до Основного Закону України Кабінет Міністрів
України покликаний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод
людини і громадянина та забезпечувати проведення державної політики у
всіх сферах суспільного життя, у тому числі у сфері соціального захисту
(стаття 116), засади якої визначаються Конституцією та законами України
(стаття 85).
5. У законопроекті передбачається скасування права на всі види
безоплатного проїзду у транспорті особам, статус і пільги яких
визначаються Законами України «Про реабілітацію жертв політичних
репресій на Україні», «Про соціальний захист дітей війни», «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в
Україні», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про
охорону дитинства». Водночас, законопроектом не пропонується
альтернативного вирішення питання пільгового проїзду, як от
«монетиризація» цієї пільги чи надання права пільгового проїзду особі в
залежності від розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї, який в
розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує
величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку
тощо. Крім того, на органи місцевого самоврядування за рахунок
відповідних видатків з місцевих бюджетів пропонується покласти
повноваження із забезпечення пільгового проїзду учнів, вихованців,
студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому (Закони
України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні», «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню
освіту», «Про позашкільну освіту»). Однак, така пропозиція ставить під
сумнів можливість її реалізації через відсутність належного
фінансування. Окремо слід відмітити, що позбавлення права на
безкоштовний проїзд (стаття 381 Закону України «Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні») дитини з інвалідністю та
супроводжуючої таку дитину особи призведе до фактичної втрати такою
дитиною доступу до закладів охорони здоров‘я, закладів освіти тощо, а
також можливості реалізовувати права, визначені основоположними
міжнародно-правовими актами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини,
Конвенцією ООН про права інвалідів, а також положеннями чинних
законодавчих актів України. Необхідно відмітити, що сім‘ї, що виховують
дитину з інвалідністю, особливо з важкими формами інвалідності, у
переважній більшості мають скромні матеріальні статки, фактично єдиним
джерелом яких є державна соціальна допомога на таку дитину та надбавка
на догляд за нею. Збільшення навантаження на сімейний бюджет таких сімей
через додаткові витрати на проїзд реанімує практику вимушеного
влаштування дитини з інвалідністю до інтернатних закладів, що, в свою
чергу, потребуватиме значно більших бюджетних видатків на утримання
дитини в державному закладі. Вважаємо помилковим позбавлення дітей
загиблих під час виконання службових обов'язків військовослужбовців та
працівників правоохоронних органів, права на вступ поза конкурсом до
відповідних навчальних закладів тих відомств, де проходили службу і
загинули їх батьки. В умовах агресії та ведення бойових дій на території
України погіршення деяких видів соціального захисту дітей зазначених
категорій осіб, які виконують свої службові обов’язки з ризиком для
життя може призвести до негативних наслідків і навряд чи буде сприяти
«стабілізації фінансового стану держави», що є метою поданого
законопроекту (див. Пояснювальну записку до проекту). З огляду на
зазначене, вважаємо неприйнятною нову редакцію статті 25 Закону України
«Про Державну прикордонну службу України», нову редакцію статті 18
Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту
інформації України», нову редакцію частини 1 статті 121 Кодексу
цивільного захисту України.
6. Крім того, згаданим категоріям, зокрема, ветеранам війни, дітям
війни, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранам праці
та особам похилого віку та іншим пропонується пільги з оплати за
житлово-комунальні послуги, безплатне забезпечення ліками, безоплатне
першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням, безоплатне
зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів тощо)
надавати лише за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу
сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує
величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За таким же принципом
обрахування середньомісячного доходу сім‘ї, що надає право на податкову
соціальну пільгу, пропонується надавати пільги на безоплатне
користування житлом з опаленням та освітленням працівникам освіти,
медичним і фармацевтичним працівникам, працівникам бібліотек,
працівникам державних і комунальних закладів культури, працівникам
музеїв, спеціалістам із захисту рослин та ін., яким таке право надано
відповідно до Законів України «Про освіту», «Про позашкільну освіту»,
«Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про бібліотеки і
бібліотечну справу», «Про культуру», «Про музеї та музейну справу», «Про
захист рослин» тощо. У такому разі не враховується, що для значної
кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на
надання яких передбачено чинним законодавством, є додатком до основних
джерел існування, необхідною складовою конституційного права на
забезпечення достатнього життєвого рівня. Відповідно звуження змісту та
обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до
чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається
(рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 ,
від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 від 17 березня 2004 року N
7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004). Тому розгляд комплексу
проблем, які стосуються змін у рівні та умовах соціального забезпечення
різних категорій громадян, на нашу думку, має здійснюватися з
урахуванням позиції Конституційного Суду України з цих питань.
7. Варто також окремо зазначити ревізію прав та відповідно наданих
державних гарантій особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи, згідно Закону України «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Необхідно відмітити, що постраждалі особи, в першу чергу, потребують
належного медичного контролю за станом їх здоров‘я та забезпечення
відповідно до цього лікуванням, наданням лікарських засобів згідно
потреб організму, санаторно-курортного лікування та інших, пов‘язаних із
втраченим здоров‘ям заходів. Тому, на наш погляд державою мають бути
належно забезпечені всі гарантії, пов‘язані зі шкодою, завданою особам
наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки відповідно до статті
50 Конституції України передбачається право на безпечне для життя і
здоров‘я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди. У зв‘язку цим доцільним вбачається забезпечити відповідні права
на охорону здоров‘я, його відновлення та контроль і особам віднесеним
наразі до 4 категорії постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС
громадян, яких згідно запропонованих до Законів України «Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» змін пропонується
взагалі позбавити як статусу постраждалих, так і відповідних прав.
Загалом, варто зазначити, що при ініціюванні перегляду умов здійснення
соціального захисту, заробітної плати тощо в Україні слід виходити із
конституційних положень щодо невідчужуваності і непорушності прав людини
(стаття 21) та недопустимості їх звуження їх змісту і обсягу при
прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (стаття 22).
8. У проекті пропонується вилучити абзац 6 із частини 2 статті 37
Закону України «Про загальну середню освіту», яким передбачено, що
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері освіти забезпечує «підготовку і видання підручників,
посібників, методичної літератури для загальноосвітніх навчальних
закладів, схвалює їх видання, організовує замовлення через відповідні
місцеві органи управління освітою». Проте приписом абзацу 1 частини 2
статті 37 означеного Закону встановлено, що названий центральний орган
виконавчої влади контролює додержання Державного стандарту загальної
середньої освіти і розробляє його разом з Національною академією наук
України та Національною академію педагогічних наук України (частина 1
статті 31 Закону), який затверджується Кабінетом Міністрів України і
переглядається не рідше одного разу на 10 років. Виходячи із змісту
абзацу 3 частини1 статті 33 Закону України «Про загальну середню
освіту», обов'язком загальноосвітнього навчального закладу є додержання
вказаного Державного стандарту, який полягає у виборі і використанні
освітніх програм, навчальних курсів, посібників до варіативної складової
змісту загальної середньої освіти у порядку, встановленому центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері освіти. Тому, на наш погляд, позбавлення центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
освіти повноваження забезпечувати «підготовку і видання підручників,
посібників, методичної літератури для загальноосвітніх навчальних
закладів, схвалює їх видання, організовує замовлення через відповідні
місцеві органи управління освітою» може призвести до нівелювання
Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні. А відтак
ставить під сумнів зміст визначення державних вимог до освiченостi учнів
i випускників шкіл на рiвнi початкової, базової i повної загальної
середньої освіти та гарантії держави у її досягненні. Зауваження
аналогічного змісту можна віднести до відповідних змін передбачених
проектом до Закону України «Про освіту». Загалом, у зв’язку із
передбачуваною проектом пропозицією, постає питання, яким чином буде
здійснюватись: порядок забезпечення учнів загальноосвітніх і
професійно-технічних навчальних закладів підручниками і навчальними
посібниками; проведення експертизи підручників і навчальних посібників
для навчальних закладів; забезпечення підготовки і видання підручників,
посібників, методичної літератури для загальноосвітніх навчальних
закладів. Новою редакцією частини 2 статті 35 Закону України «Про
освіту» визначається, що «держава гарантує молоді право на отримання
загальної середньої освіти та безоплатне забезпечення підручниками учнів
загальноосвітніх навчальних закладів із числа дітей-сиріт,
дітей-інвалідів/ інвалідів І-ІІІ групи, дітей, позбавлених батьківського
піклування, та дітей …». Проте в чинній редакції означеної частини 2
статті 35 Закону встановлено, що «держава гарантує молоді право на
отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття».
Викладення норми проекту у такий спосіб не узгоджується з частиною 2
статті 53 Конституції України яка покладає на державу обов’язок
забезпечити доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної
середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних
навчальних закладах. У чинній редакції частини 2 статті 35 Закону
України «Про освіту» передбачено, що «повна загальна середня освіта в
Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах навчальних
закладів». Однак запропонована у проекті редакція цієї частини опускає
«обов’язкова» і залишає тільки формулювання, що «повна загальна середня
освіта в Україні може отримуватися у різних типах навчальних закладів».
На думку управління, це не узгоджується з частиною 2 статті 53
Конституції України приписами якої закріплено, що «повна загальна
середня освіта є обов’язковою».
9. У новій редакції частини 6 статті 11 Закону України «Про загальну
середню освіту» не визначається хто саме приймає рішення реорганізацію
та ліквідацію загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми
власності, а також не визначається порядок реорганізації та ліквідації
всіх таких закладів (що, до речі, передбачено у чинній редакції цієї
частини). Разом з тим, управління не підтримує відмову від отримання
згоди місцевої громади на ліквідацію та реорганізацію комунальних
навчальних закладів, оскільки утримання та розвиток
матеріально-технічної бази такі закладів згідно з статтею 43 цього
Закону фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих
закладів. Аналогічне за змістом зауваження стосується відповідних змін
до статті 14 Закону України «Про позашкільну освіту» та інших
відповідних положень проекту.
10. У змінах до статті 10 Закону України «Про фізичну культуру і
спорт» пропонується запровадити плату за навчання в дитячо-юнацьких
спортивних школах, передбачивши, що порядок та розмір плати за навчання в
цих закладах встановлюється Кабінетом Міністрів України. На думку
Управління, така пропозиція не повною мірою кореспондується із засадами
державної політки у сфері фізичної культури і спорту, визначеними
статтею 4 Закону, зокрема з визнанням фізичної культури і спорту як
пріоритетного напряму гуманітарної політики держави; гарантуванням
рівних прав та можливостей громадян у сфері фізичної культури і спорту.
Крім цього, запровадження зазначеної плати слід передбачити у частині 1
статті 10 Закону серед джерел фінансування вказаних шкіл. Варто також
звернути увагу на те, що вилучення із статті 26 зазначеного Закону
положення, згідно з яким «у дошкільних та інших навчальних закладах
обов'язково передбачаються посади фахівців з фізичної культури», не
узгоджується з частиною другою цієї статті, в якій зберігається
обов‘язкове проведення уроків з фізичної культури у загальноосвітніх та
професійно-технічних навчальних закладах. Крім того, запропонована
новація не кореспондується з ідеологією Закону України «Про засади
внутрішньої і зовнішньої політики», спрямованою на удосконалення
державної політики у сфері фізичної культури і спорту, сприяння
популяризації та поширенню здорового способу життя.
11. Проект вимагає техніко-юридичного доопрацювання. Наприклад, у
змінах до статті 14 Закону України «Про Суспільне телебачення і
радіомовлення України» передбачається встановити, що «умови та розміри
оплати праці працівників Національної суспільної телерадіокомпанії
України визначаються Кабінетом Міністрів України. До приведення
нормативно-правових актів з питань оплати праці у відповідність з
вимогами цього Закону умови оплати праці працівникам НСТУ зберігаються
на рівні умов, встановлених Кабінетом Міністрів України для працівників
державних телерадіокомпаній». Проте зазначені зміни не відносяться до
сфери регулювання цієї статті, яка згідно з її назвою визначає джерела
фінансування Національної суспільної телерадіокомпанії України. У пункті
66 розділу І проекту пропонується внести зміни до Положення про порядок
комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та
соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України,
затвердженого Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року
№3720 – ХІІ. У зв’язку з цим звертаємо увагу, що внесення змін до
нормативно-правових актів повинно відбуватись шляхом прийняття актів
тієї ж юридичної сили, тоді як у даному випадку пропонується внесення у
нормах закону змін до підзаконного акту (затвердженого Постановою
Верховної Ради України).
12. У проекті пропонується вилучити частини 1 та 2 статті 32 Закону
України «Про статус народного депутата України». У зазначених приписах
Закону встановлено обов’язок Міністерства фінансів України щомісячно
перераховувати на рахунок Верховної Ради України не менше однієї
дванадцятої частини суми бюджетних призначень на забезпечення діяльності
Верховної Ради України, а у випадку фінансування у менших обсягах
передбачено списання коштів з рахунків Державного казначейства в
безспірному порядку. Обґрунтованість вилучення згаданих приписів
викликає певний сумнів, оскільки передбачений законом порядок
фінансування є спеціально-юридичною (фінансовою) гарантію забезпечення
стабільної та безперервної діяльності парламенту, а також гарантією
незалежності і самостійності законодавчої влади.
13. Варто також звернути увагу на те, що законопроект безпосередньо
стосується соціально-трудової сфери, тому відповідно до статті 21 Закону
України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»
проекти законів з питань формування та реалізації державної соціальної
та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних
відносин подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням
пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об'єднань. Водночас,
законопроект не містить погодження ні іншими міністерствами та
відомствами, ні з безпосередньо профспілковими організаціями, основним
призначенням яких є здійснення представництва та захисту трудових,
соціально-економічних прав та інтересів.
Керівник Головного управління В.Борденюк
Вик.: І.Лаврінчук,
Т.Макійчук, Н.Лаврухіна, О.Шевченко, М.Лубська, О.Макаренко, Н.Лебедь,
О.Мельник, І.Гребенюк, О.Петриченко