Діяльність Центральної Ради

У 1917 році в Росії відбулася подія, яка стала вирішальною для долі України

У 1917 році в Росії відбулася подія, яка стала вирішальною для долі України. Це  перемога Лютневої демократичної революції. Вона змогла повалити монархічний режим династії Романових, який накопичувався віками. Ця подія є одним із наслідків Першої світової війни, вона дала змогу пригнобленим на той час країнам встати з колін. Однією з таких поневолених держав була і наша Україна.

         Перемога революції зовсім не означала, що увесь народ був за повал існуючого режиму.  У той час було багато різних ідей та інтересів. Кожен хотів по-своєму: хтось - відновити імперію, хтось - хотів демократії. Люди об'єдналися за інтересами. Почалося формування нових органів влади. Так, у Петрограді був створений Тимчасовий уряд, який намагався втримати єдність Російської імперії, перетвореної на демократичну республіку, був за продовження війни з Центральними державами, виступав проти сепаратистських прагнень неросійських народів, визнаючи їм щонайбільше культурно-національну автономію. У Києві його презентував Виконавчий Комітет.

         Проте не усі українці були задоволені такою ситуацією. Була потреба у створенні органу влади, який би репрезентував інтереси власне українського народу. Таким політично-координаційним центром стала Українська Центральна Рада. Вона була утворена 17 березня 1917 року у Києві. Цей орган проіснував не довго, з березня 1917 по квітень 1918 року. Проте діяльність Української Центральної Ради є дуже важливою в історії нашої держави.

         За час свого існування, фактично за один рік, Українська Центральна Рада перетворилася із громадського об'єднання в парламент. Вона була утворена з ініціативи студентських, наукових організацій та української інтелігенції, які входили до складу ТУП (Товариство український поступовців). До Центральної Ради ввійшли представники  всіх українських партій. ЇЇ членами стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи та інші представники інтелектуальної еліти. Михайло Грушевський, відомий український історик, культурно-політичний діяч, очолив Раду.

         Визначити цілі та задачі, які мала виконувати Українська Центральна Рада допоміг Всеукраїнський конгрес, який проходив у квітні 1917 року. Це було зібрання делегатів з усіх губерній нашої держави. Учасники події визначили основними цілями здобуття автономії України у складі федеративної демократичної республіки Росія, а також українізацію адміністративних, господарських органів і культурного життя. Це рішення було справді всеукраїнським, адже у конгресі прийняли участь понад 1500 осіб. Важливим також є те, що делегати визнали Центральну Раду представницьким органом  України та переобрали Грушевського. Тож діяльність Ради  була зосереджена, головним чином, на вирішення національного питання, досягнення автономії України.

         Уже наприкінці травня 1917 року Українська Центральна Рада вирішила заявити Тимчасовому уряду Петрограда про своє існування і наміри. Делегація на чолі з Володимиром Винниченком із Києва прибула у місто, і, висловивши прихильність до російського уряду, запропонувала надати автономію Україні в межах федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють нашою мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації були відхилені.

         У червні Українська Центральна Рада видала Перший Універсал до українського народу. Це було зроблено для того, аби відігравати роль найвпливовішої сили для жителів нашої держави. Суть Універсалу в тому, що ним проголошувлась незалежність України, проте - у складі Росії. Також зазначалося, що закони в Україні мають формувати Установчі збори. Було також створено Генеральний Секретаріат, виконавчий орган Центральної Ради. Очолив новостворений орган Володимир Винниченко, український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.

         Такий розвиток подій в Україні, звісно, занепокоїв російських державців. Так, у липні з Петрограду у Київ була направлена делегація представників Тимчасового уряду для проведення переговорів з Центральною Радою. У результаті, обидві сторони домовились. Таким чином, Тимчасовий уряд зголосився визнати Центральну Раду та Генеральний Секретаріат крайовими органами в Україні. Також, що не менш важливо, делегати з Петрограду вказали на те, що наша держава має право на автономію. Проте українська сторона мала визнати Всеросійські установчі збори, які планувалися на майбутнє, й не приймати жодних рішень до їх проведення.

         Тож у результаті переговорів Українська Центральна Рада видала Другий Універсал. Його відмінність від першого була у тому, що влада відступала від проголошення автономії України до проведення Всеросійських установчих зборів. Текст Універсалу, виданого 16 липня 1917 року говорив те, про що, власне, й домовилися делегати двох органів на зустрічі. Тож, фактично, ті наміри про самостійний розвиток життя українського народу, проголошені у першому документі, були перекреслені другим. Звісно, що наше суспільство, після здобуття віри у автономію та самостійне життя, а потім втративши його, засумнівалося у авторитетності Центральної Ради. Другий Універсал змусив людей засумніватися в українському владному органі.

          Через деякий час, уряд Росії надіслав в Україну Інструкцію Тимчасового уряду. Це був документ, який значно обмежував права нашої держави на автономію. Також він називав Генеральний Секретаріат органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду. Окрім того, його влада поширювалась не на всі українські  губернії, а лише на п’ять з дев’яти. І це ще не все! Генеральний Секретаріат позбувався права вирішувати військові, транспортні, міжнародні, продовольчі та інші питання.

         Українська Центральна Рада не припинила на цьому своє існування. Активній діяльності посприяли жовтневі події у Петрограді. Так, в Росії відбулося падіння Тимчасового уряду, розпаду колишньої імперії, та створення там низки державних утворень. УЦР не гаяла часу, у листопаді видала Третій Універсал. Цим документом Украна проголошувалась Народною Республікою у федеративному зв'язку з Російською державою. Повалення центрального уряду історично поставило Українську Центральну Раду перед необхідністю взяти державну владу в Україні в свої руки. Однак навіть і за таких умов мова не йшла про відокремлення від Російської Федерації, навпаки — стверджувалася потреба у її збереженні та єдності, її прагнення стати "федерацією рівних і вільних народів". Проголошуючи себе вищим органом державної влади в Україні, Українська Центральна Рада вважала себе тимчасовим органом — до скликання Установчих зборів не всеросійських, а України. "Український народ, — зазначено в ньому, — сам довгі роки боровшися за свою національну волю і нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей". Цим Універсалом Центральна Рада, по-перше, надавала народам, які проживали в Україні, національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя. Також документ проголошував 27 грудня днем виборів до Українських Установчих зборів, а 9 січня — днем їх скликання.

         Четвертий Універсал Української Центральної Ради був датований 9 січня 1918 р., проте насправді його було видано 11 січня. У ньому проголошувалася самостійність і незалежність Української Народної Республіки, яка хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами. IV Універсал зазначав: "Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні падають. Хліба зменшуються. Наступає голод. По краю розплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо коли з фронту посунуло військо, счинивши криваву різню, заколот і руїну на нашій землі". Джерелом влади, за IV Універсалом, є народ України виконавчим органом — Рада Народних Комісарів, що заступає Генеральний секретаріат, — стає державним органом Української Народної Республіки, який утворюється Центральною Радою і підзвітний лише їй. Текст Четвертого Універсалу окреслював завдання, які ставила перед собою влада:  тверда і рішуча боротьба з більшовиками; досягнення мирної угоди у Брест-Литовському; переобрання волосних і повітових народних рад, міських дум; соціалізація і передача землі трудовому народові без викупу; переведення всіх фабрик і заводів з воєнного до мирного стану; збільшення продукції народного споживання; прибрання до своїх рук найважливіших галузей торгівлі; монополізація залізної, вугільної, тютюнової промисловості; встановлення державно-народного контролю над усіма банками; боротьба з безробіттям; право національним меншинам на національно-персональну автономію; скликання Українських Установчих зборів; прийняття Конституції незалежної УНР.