Разом назавжди!

День великий, світлий - день проголошення Соборності України

 22 січня 1919 року відбулося проголошення возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки був історично обумовлений і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічного й територіального згуртування, свідченням їх самоідентифікації, становлення нації.

Перші паростки

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький(Пригадаймо його намагання мати козацьку державу «по Львів, Холм і Галич»), Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Проголошення акту соборності українських держав було детерміновано низкою вагомих міжнародних і внутрішньополітичних причин.

·        По-перше, це одвічне прагнення українства до соборного життя, яке залишалося духовним імперативом тривалого бездержавного існування.

·        По-друге, соборницька ідея невпинно зміцнювалася в умовах розпаду Російської, Австро-Угорської імперій та утвердження української державності по обидва береги Збруча:

В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки.

·        По-третє, з’явилася нагальна потреба об’єднаного військового захисту від зовнішніх посягань.

·        По-четверте, гострою була необхідність скоординованих дипломатичних зусиль по відстоюванню українських інтересів на світовій мирній конференції.

·        І нарешті, це - усвідомлене прагнення національно-територіальної консолідації з боку правлячих еліт обох держав.

Передумови, підготовка Акту Злуки

Між урядами УНР і ЗУНР постійно велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання цих двох республік, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а, по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією.

3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

Проголошення злуки

 Декларацію було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року - першу річницю четвертого універсалу про повну незалежність України. Цей день був проголошений всенародним і державним святом.

 Ранок видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині в усіх церквах відправляли богослужіння.

Зі спогадів очевидця: «Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди…За військом рушили люди…Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство… Учні в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков…

…О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами…

У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії… Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята…»

 Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії УНР про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

З тексту універсалу:

 «…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося.

Це сталося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови(Пакт Молотова-Рібентропа) про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.

Однак добро ще ніколи не прогровало злу.

Перше офіційне святкування Соборності

22 січня 1939-го було вперше урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг 1990

Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня 1990 р. організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України.

В кінці 2000-них рр. почала відроджуватись традиція створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників.

Отже, Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси.

Це об’єднання стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.