Передача Криму УРСР у 1954 році.

«Королівський подарунок»

     Безперечно, Крим для нас є дуже важливим. Та чому Росія розщедрилася на такий величезний, коштовний подарунок?... А, можливо, тому, що він їй і не потрібен був тоді?

         Всім нам відомий той факт, що за указом президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року і закону Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1954 року Кримська область перейшла у володіння УРСР.Про подарунок, який зробив українському народу «старший брат», ніби-то на честь пам’ятної дати – Переяславської ради(у ті часи говорили про «Переяславcьку угоду», але ми ж то знаємо, що ніякої угоди в Переяславі не було підписано) можна довго дистутувати. З яких причин була «така честь», чому нам «подарували» саме Крим, який вже був майже зруйнований?

       З однієї сторони, нам відомо, що М. Хрущов доклав багатьох зусиль задля приєднання Криму до УРСР. А з другої – можливо, це була просто «виписка» безнадійно хворого додому, щоб не тягнути відповідальність у разі повних руїн?

            Зазначу, що Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

          М. Хрущов, коли став вождем, завжди добивався від компартійно-радянського керівництва згоди на здійснення реформ, які вважав необхідними. Під тиском цього енергійного реформатора партійні з’їзди або пленуми ЦК КПРС висловлювалися навіть за ті новації, які істотно ущемлювали інтереси пануючої номенклатури. Природа тоталітарної держави була такою, що людина на вершині владної піраміди могла нав’язувати свою волю партії, державі, країні. Та в концепції " королівського подарунку” є прихований підтекст, завдяки чому вона й народилася. Хрущов не спромігся, подібно своєму попереднику Сталіну, безкарно ігнорувати волю та інтереси номенклатури, тому що не бажав, та й не міг використовувати масові репресії як метод державного управління. Через це найближче оточення виявилося спроможним засобами змови усунути його від влади. Першого секретаря ЦК звинуватили у волюнтаризмі і скасували ті реформи, з якими номенклатура не погоджувалася. Перші обриси концепції "королівського подарунку” проявилися вже в другій половині 50-х років. "Ревнощі” до України, намагання представити Хрущова як своєрідного "агента впливу” України в Москві проявлялися вже тоді. Проте таке незадоволення мало кланову природу. Передача "всесоюзної оздоровниці” Україні не сприймалася московським пануючим кланом як територіальна втрата. В пресі, коли заходила мова про передачу Криму, ця акція інтерпретувалася як один з яскравих доказів віковічної дружби двох споріднених і возз’єднаних народів.

       Кожна медаль має дві сторони. Так і в цій ситуації, наче і подарунок зробили, а територію фактично не втратили. Крим переходив у підпорядкування Києву так само відносно, як підпорядковувалася цьому субцентру влади вся Україна. Це можна проілюструвати на прикладі кримських наукових установ. Коли АН УРСР поцікавилася в президії АН СРСР, які установи переходять в її розпорядження, то виявилося, що майже вся матеріальна база науки залишалася у віданні Москви. Лише у 1961 році АН УРСР одержала Севастопольську біологічну станцію, згодом перетворену в Інститут південних морів ім. О. Ковалевського, а також Морський гідрофізичний інститут. Наукові об’єкти світового рівня, зокрема Нікітський ботанічний сад і Кримська астрономічна обсерваторія, залишалися у розпорядженні Москви до 1991 року.

        Слід зазначити у якому стані був тоді Крим. На початку 1954 року територія фактично обезлюднена - офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Сади на південному березі вирубано через введення непомірних податків, сільське господарство в розрусі – пшеницю в степовій зоні нікому обробляти, . На весь півострів - 3 хлібні магазини,8 – молочних ,18 – м’ясних,  2 – тканин, 9 – взуття, 5 – будівельних матеріалів та 28 книжкових крамниць. Рекреаційні потужності тільки «планується» підняти до рівня 400 тис. чоловік на рік, та й то тільки в 1958 році. Порти потребують відновлення, сполучення між населеними пунктами жахливе.

        Росіяни люблять подискусувати на тему «Історична приналежність Криму до України». У 1954 році уперше і востаннє Україна збільшила свою територію за рахунок Росії. В указі президії Верховної Ради про передачу Криму фігурувала тільки економічна доцільність: "територіальна близькість і тісні господарські та культурні зв'язки, спільність економіки”. А цікаво, що було б, до чого довела б Крим Росія, якщо не зробила би нам цей «королівський  подарунок»?