УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

Цей період української історії охоплює менш як півстоліття.

Цей період  української історії охоплює менш як півстоліття. Небагато, як на історичну міру, але наповненістю, масштабністю та вагомістю подій та їхніх наслідків друга половина ХХ століття не поступається. Довоєнний період характеризувався комплексними забудовами,тоталітарним режимом, репресіями інтелігенції (їх еміграцією), ворожістю релігії (переслідування священників) і забороненими творами репресованих письменників (В.Винниченка, М.Куліша, М.Зерова та ін.).

Часи Другої Світової дуже спустошили накопичений на той момент культурний капітал, були знищенні пам’ятки культури, розграбовано музейні колекції, більшість з вивезеного не повернули і після закінчення страшних подій війни. Звичайно, всі сили були покладенні на боротьбу, героїко-патріотична тематика майоріла в усіх видах мистецтва, починаючи від театрального (постановка п’єс в евакуації), кіно (документальні кінострічки) до літератури («Любіть Україну!» В.Сосюри, «Україна в огні» О.Довженка та ін.).

Повоєнний період не став періодом відновлення державності, а навпаки, поширювалось поняття «єдиний радянський народ», «загально радянська культура», «злиття націй і народностей» і таке інше. Прославлення Леніна було культом художніх творів, де його описували з неймовірним пафосом.

Архітектори всі сили покладали на відновлення та відбудову знищеного під час війни, з’являються нові матеріали(скло, метал, бетон) в будівництві. 

Загалом, цей період характеризувався високою насиченістю подій не тільки українського, а й світового характеру, адже часи війни змінювали хід історії чи не щодня, а післявоєнний період вирішував хто ж стане головним на нових територіях. 

За періоду другої половини ХХ століття  українська культура крок за кроком втрачала останні елементи національної незалежності, а ті суспільно-політичні процеси, що відбувались на Україні, певним чином змусили частину інтелігенції прилаштуватись до нових умов тоталітарного буття.

Напередодні Великої Вітчизняної війни Україна, відчула на собі цілу низку соціальних, політичних впливів комуністичної ідеології, започаткованої радянською державою на шляху боротьби з різними проявами національної свідомості і національними традиціями.

Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних політичних процесів, політичні заслання,  голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу. В 40-х роках, незважаючи на жорстокі утиски панівної ідеології, в Україні продовжували жевріти сподівання національного відродження, хоча і знаходилось воно в глибині підсвідомості українського буття.

Кожен з етапів цього часу був важким випробуванням для українського народу, вимагав граничного напруження всіх його фізичних і духовних сил, енергії та волі. Внутрішньо суперечлива, неймовірно складна епоха потребує об'єктивних, виважених оцінок, уникнення одномірних і категоричних суджень, безапеляційних висновків.

Безсумнівно, обмеженою, багато в чому формальною була державність України, та саме в її межах завершилось об'єднання українських земель. Країна терпіла великі матеріальні нестатки, але високо піднесла жагу знань, авторитет книги, престиж освіти. У системі тодішніх духовних цінностей формувались як ідейні прибічники існуючої системи, так і її опоненти. В художній культурі доби траплялися кар'єристи і працювали справжні митці. Була миттєвість кон'юнктурного твору і була висока цінність мистецтва. Життя складніше й багатше за змістом від будь-якої оціночної формули про нього.
У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеологічної непримиренності постійних переслідувань інакомислячих. Великоруський шовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі.

Український живопис 60-80 рр. 20 ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 ст., пропагандизмом і догматичністю.

Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.

У 80-их роках з'являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарові.
Значною подією в культурному житті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

Протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.

Оригінальним мистецьким явищем є українська авторсь­ка пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і ком­позитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грун­тується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.

Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу.

Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелек­туальну еліту нації.

Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Ідея М. Грушевського грунтується на автохтонності розвитку українського народу, його культури. Вона з'явилась у реальному проголо­шенні перед усім світом і практичному становленні укра­їнської державності, що включає всі компоненти суспіль­ного життя, зокрема культуру.

Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції. Причини цього в тому, що українська куль­тура перебувала в умовах тривалого бездержавного буття, коли для розвитку нації залишався тільки обмежений куль­турний простір. Згідно з цим переконливими є слова Ч.Купчана, політичного оглядача газети "Лос-Анжелес Тайме", який після візиту Президента України Л.Кучми до США, аналізуючи українські проблеми у світовому контексті, писав: "Якщо державу не об'єднує національна ідея та І почуття відданості справі, що виникає на її основі, то най­кращі люди, найсвітліші уми опиняються деінде. Ця "вте­ча інтелекту" — переважно до Москви — позбавила країну інтелектуального капіталу, який так потрібен їй, коли йдеть­ся "про творення нації та держави практично з нуля".