Зимовий похід 1921 року

Листопадовий рейд

Жовтень - листопад 1921 року знаминується дуже важливою подією в історії нашої держави. Подією, що стала останньою спробою збройним шляхом досягти незалежності України під час визвольних змагань 1917-1921 року. Це був Другий зимовий похід армії УНР, який має ще й іншу назву — Листопадний рейд.

Його передумовою стало те, що у жовтні 1920 року поляками були порушені польсько-українські військові конвенції, закладені ще 24 квітня 1920 року. Варшавський договір був надзичайно важливим для УНР, мав символічне значення. За ним Симон Петлюра (український державний та політичний діяч) погоджувався визнати польсько-український кордон по річці Збруч і далі до гирла Прип'яті. Порушення конвенцій полягало у зближенні з більшовиками. Війна української армії з Росією продовжувалась ще більше місяця. В березні 1921 між Польщею з однієї сторони, та РРФСР і УРСР з іншої сторони, був укладений Ризький договір, який формально закінчив польсько-радянский збройний конфлікт 1919-1920 років. Червоною армією Радянської Росії було окуповано територію України на кінці 1920 — початку 1921 років. Чисельність армії була близько 1 млн. осіб. Розбивши білогвардійські війська у листопаді 1920 року і загони махновців у серпні 1921 року, більшовицька влада утвердилася на більшій частині території України, що засвідчувало поразку національно-патріотичних сил і болючий територіальний розкол українських земель.

У січні 1921 року було засновано Партизансько-Повстанський штаб, що діяв при Головній команді військ УНР. Його головною задачею було підготувати загальне повстання України проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Підготовку цього походу Симон Петлюра доручив видатному військовому діячеві, генералу-хорунжому армії УНР Юрію Тютюннику.

Тим часом в Україні розгортається масовий селянський повстанський рух (Територія Поділля, Київщини, Катеринославщини, Полтавщини).

Таким чином, вже у жовтні 1921 командування Армії УНР розробило план для недання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Для його здійснення було створено Повстанську армію. Вона складалася з трьох груп:

1. Волинська група. Командувач — Ю. Тютюнник, чисельність — близько 800 бійців. Головні повстанські сили. Військо було погано озброєним і непідготовленим до виснажливих боїв.

2. Бессарабвська группа. Командувач — Л. Гулий-Гуленко ,чисельність — 300 бійців. З усіх трьох груп — найменша і найслабша. Сформована в Румунії. Першою проривалась на Правобережну Україну. Головне завдання — відволікти на себе увагу більшовиків і полегшити тим самим операцію прориву Волинської групи.

3. Подільська група. Командувач — М.Палій-Сидорянський, помічник — С. Чорний, чисельність — 400 бійців. Головне завдання — пройти між червоноармійськими підрозділами у районі Бар-Хмільник-Вінниця-Житомир та відволікти на себе увагу від головних повстанських сил.

Прорвавшись у районі м. Гусятина (Тернопільщина), Подільська група боями пройшла все Поділля і вийшла в район Бородянки (60 км під Київа). Проте далі, нажаль, була змушена припинити своє просування, оскільки їй не вдалося об'єднатися з Волинською групою, хоча це було передбачено оперативним планом. Повернувши назад, 29 грудня 1921 р, вона перетнула польський кордон.

Волинська група рушила в рейд 4 грудня 1921 р. Уже 7 грудня вона заволоділа м. Коростень. Просування групи було зупинено переважаючими силами Червоної армії. 17 листопада біля с. Малі Миньки між кіннотою Г. Котовського і повстанцями відбувся бій. Навіть після того, як вищий командний склад на чолі з Ю. Тютюнником покинув їх, козацтво, оточене ворогом, вирішило боротися до кінця. Вояки билися мужньо, поки в них не скінчилися патрони. Повстанці були розбиті. Частина потрапила в полон. Іншій частині (150 осіб) вдалося вирватися і відійти на територію Польщі. Щонайменше 359 бійців, що потрапили в полон, були розстріляні. Але ніхто з них не попросив помилування, з піснею на вустах “Ще не вмерла Україна!”, скошені кулями, падали герої в глибоку могилу, в безсметрний сон.

Окрім розстріляних, 83 повстанці були вивезені на допити до Києва. Даних, що сталося з ними, немає. Решта (тобто 95) померли.

Так закінчилась відчайдушна і героїчна спроба боротьби регулярних військ УНР, повстаньскі загони ж воювали ще кілька років. Стратегічним завданням Зимового походу у 1921 році було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Листопадовий рей виявився трагічною подією в історії нашої держави. Проте, хоч він і зазнав поразки, мені здається, ця боротьба була яскравим доказом прагнення українського народу до розбудови власного державного життя.

У сучасній, незалежній Україні подвиг армії УНР відзначається офіційно ще з 1991 року. Представники національно-демократичних та націоналістичних організацій навіть намагалися встановити хрест на місці загибелі повстанців, проте влада в ті часи не дозволила цього зробити. Лише у 2000 році пам'ятник героям був встановлений за кошти українців, перелічені з Великої Британії. На його території поховано 359 розстріляних та 46 загиблих повстанців.