Постать Миколи Міхновського в історії України

...

Яке недовго, а все-таки й достатньо буремне життя довело прожити Міколі Міхновського. Майже ВСІ роки ВІН провів у боротьбі, протістоянні, намаганні довести всім, что Україна винна буті самостійною. І нехай у Деяк промовах ВІН БУВ занадто Радикально, альо загаль его намірі були хороші.

Вивчаючи его біографію, стають зрозуміліші его дії и вчінкі. Саме від свого батька ВІН перейняв В«дух самостійництва», прагнув до справедливості и до волі. Усе его життя - це боротьба. ВІН прагнув до незалежності и самостійності України, та ПРОТЯГ життя НЕ знаходив Достатньо однодумців, щоб реалізуваті УСІ свои задума. ВІН НЕ боявсь віддаті свое життя за ідею и БУВ готов відстоюваті свои думки до кінця.
   Нащадок старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 століття, Микола Міхновський народився у сім'ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії 19 (31) березня 1873. Його дитинство пройшло серед української природи, народних пісень, оповідань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі». Батько Миколи — Іван — свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською. Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії. Закінчивши гімназію, у серпні 1891 року вступив на юридичний факультет Київського університету. Ще першокурсником він став членом  «Молодої громади» і долучився до українського визвольного руху. А в 1891 році вступив у таємну студентську організацію, котра стала «Братством Тарасівців» і Міхновський був одним з ідеологів і проповідників братства. Він займався розробкою ідеологічної платформи під назвою «Credo молодого українця».

    «Братство тарасівців» своє метою визначило боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку». Організація припинила своє існування в 1893 році.
   А вже у 1904році, Міхновський разом з нечисленними однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь українських націоналістів. Свої ідеї він популяризував також у періодичних виданнях, котрі засновував з нескінченною енергією, незважаючи на різноманітні  заборони: «Незалежна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Слобожанщина» (1906), «Сноп» (1912 -1913).  Його зусиллями було створено «третє Харківське товариство обопільного кредиту» у 1909 році. У 1912-1913 роках він активно працює в Харківському товаристві Квітки-Основ’яненка.
          Під час Світової війни у нього зароджується ідея створення фундаменту української армії. Він вважав, що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії. Він збирався ініціювати створення українських підрозділів у царській армії. 15 березня 1917 року Міхновський збирає своїх однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко проголосила свій курс на незалежність України.

      Але наприкінці цього ж місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За ініціативи Миколи Івановича у Києві на березень 1917 року припадає три військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року було створено товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», очолив його Микола Міхновський.

      Після заколоту, який влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається  в Україну, на Полтавщину. Де починається новий період його життя пов’язаний з УНХП.

Микола Міхновський – визначна постать в історії України, яка сьогодні живе в серцях багатьох вдячних співвітчизників, бо дякувати дійсно є за що. Адже не даремно за часів Радянського Союзу діяльність його висвітлювалася виключно з негативного боку через призму ідеології українського буржуазного націоналізму, відносили його до такої популярної на той час категорії ворогів. Саме Міхновський був першим, хто в голос заявив, що ідея створення автономної України у складі Росії є повною нісенітницею, адже наша держава має право бути незалежною від будь-кого і повинна бути такою. Український апостол започаткував традицію новітнього українського самостійництва, і робив відчайдушні спроби наблизити перспективу державної самостійності України конкретними справами. Він прагнув до справедливого соціально-економічного ладу, побудованого на різних формах власності, усебічного розвитку культури й духовного життя, національного відродження. Ця людина, вчинки якої не можливо оцінити й сьогодні, не боялася відкрито говорити про самостійну Україну, спілкуватися національною мовою з і знайомими й чужими, відверто висловлювала свої думки та погляди. М. Міхновський чітко і ясно формулював завдання розбудови незалежної національної держави як гаранта збереження та розвитку нації, а водночас і гаранта дотримання прав людини. Нажаль, ідеї Міхновського спочатку були підтримані лише молоддю, але згодом кількість його прибічників почала зростати. Ним була розроблена концепція включення української інтелігенції у процес національного визволення. Він закликав інтелігенцію "зійти з москвофільських позицій, підхопити ідею створення незалежної України і сприяти її поширенню в масах.
    М. Міхновський залишив глибокий слід у духовній культурі та національно визвольній боротьбі українського народу за державність і незалежність України. Сьогодні ця людина є символом незгасаючої віри українців у добре майбутнє і я дуже сподіваюся, що серед сучасних громадян нашої держави з'явиться численна кількість його прибічників, які дійсно зрозуміють важливість його намірів, і що така постать, як Микола Міхновський, завжди буде вічною у пам'яті нашої нації та в її серці.