1939: проголошення незалежності Карпатської України

Представленне відео є унікальною знахідкою, тому що воно єдине в своєму роді: жодне інше проголошення українських республік у першій половині ХХ-го сторіччя не було відзнято на кінокамеру.
 Ця визначна подія була зафільмована та змонтована українським емігрантом в США Калеником Лисюком та його сином. Вони пріїхали на Україну в 1939 році. Крм того він знімав бої між січовиками та гортійцями. 
У хроніці ми бачимо події, які відбувался 15 березня 1939 року в Хусті. Хуст (нині райцентр на Закарпатті) був столицею Карпатської України з листопада 1938-го, після того як угорці разом із нацистською Німеччиною окупували Чехословаччину.
Після розпаду Австро-Угорської імперії нагально виникло питання про майбутню долю Закарпаття. 21 січня 1919 року на "Соборі всіх Русинів, жиючих на Угорщині" в Хусті понад 400 депутатів з усього Закарпаття проголосили приєднання краю до Української Народної Республіки (УНР). Однак критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії не дозволило реалізувати це прагнення. Натомість утворена в еміграції у червні 1918 р. Американська Народна Рада карпатських русинів після перемовин з президентом Чехії Томашем Масариком 12 листопада 1918 р. в Скрентоні (США) прийняла рішення приєднати русинські землі до Чехословацької республіки на федеративних засадах. Це рішення невдовзі було закріплене Сен-Жерменським і Тріанонським мирними договорами, за якими Закарпаття на правах автономії приєднувалося до Чехословаччини під назвою "Підкарпатська Русь".
Після приєднання Закарпаття фактично перетворилось у аграрно-сировинний придаток економічно розвинутих чеських земель. Територія "Підкарпатської Русі" становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей. Питома вага промисловості в економіці краю становила лише 2%, а понад дві третини земель Закарпаття (260 116 га) призначалися чеським військовим колоністам. Майже 90% селянських господарств краю потрапило в боргову кабалу до банків та лихварів. Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри яких за десятиріччя (1919–1929 рр.) збільшилися в 13 разів. Борючись за краще життя, населення активно підтримувало радикальні ліві партії. Зокрема, на виборах 1924 р. комуністи отримали 40% усіх голосів мешканців краю. У 1935 р. кількість відданих за них голосів зменшилась до чверті, однак залишалась більшою за будь-яку іншу партію.
Античеські настрої посилювалися і через централізаторську політику Праги, яка, не зважаючи на міжнародні зобов'язання, протягом міжвоєнного періоду так і не надала для краю автономію. На Закарпатті перебувала велика кількість чехів (у 1930 р. 30 тис., 70-80% з яких було в урядовому апараті). Привілейованим було становище чеських шкіл: за 20 років відкрито 213 самостійних чеських шкіл.
Політичне життя Закарпаття відбувалось під гаслом боротьби між трьома рухами: русофільським, автохтонним та українським. Український рух, репрезентований молодою інтелігенцією (учительство, студенти), опираючись на живий зв’язок з народом, здобував помітні успіхи. Діяльність товариства "Просвіта" з мережею читалень по всьому краю (в 1936 р. — 14 філій і 233 читальні), "Учительської громади", національного театру, хору в Ужгороді,  Пласту, українського шкільництва та вплив української преси спричинилися до перемоги українського національного руху на Закарпатті наприкінці 1930-х рр. Русофільські діячі гуртувалися в "Обществе им. А. Духновича" та навколо Православної церкви, організованої російськими емігрантами й підтриманої чеським урядом на противагу до Греко-католицької церкви.
Належність до української нації засвідчують численні факти виявів української "лінгвістичної орієнтації" закарпатців. Скажемо лише, що 1937 р. у "Маніфесті до українського народу Підкарпаття" з вимогою навчати дітей українською мовою виступили понад двадцять політичних партій і товариств, чимало газет і журналів. Таке ж прагнення переважало і серед учасників плебісциту, проведеного того ж таки року за рішенням Міністерства освіти Чехословаччини. 
Раннього березня 1939 А. Гітлер прийняв рішення остаточної ліквідації Чехо-Словаччини і дозволив Угорщині зайняти Карпатську Україну. На 14 березня 1939 А. Волошин вже був проінформований про проголошення незалежності Словаччини, що свідчило про розпад ЧССР як держави, а також про концентрацію угорських військ на кордоні з Карпатською Україною.
З 14 на 15 березня 1939 у місті Хуст відбулась знаменна подія в історії української державності: була проголошена незалежність Карпатської України. Ця республіка, за словами її творців, мала стати центром об'єднання всіх українських земель в єдину державу.
Перший сейм Карпатської України своїм законом 15 березня 1939 р. проголосив: "Державна мова Карпатської України є українська мова". Були також ухвалені українські державний прапор, герб а гімн. Отже, саме тоді проукраїнська орієнтація як природний процес національного самоусвідомлення русинів, попри прояви русофільства, угрофільства та ін., стала переважати в суспільній свідомості русинів-українців Закарпаття. Йшлося ж бо про бездержавний народ, розірваний на частини сусідніми державами, політика яких була однозначною: русифікація, румунізація, мадяризація, чехізація.
15 березня 1939 Угорщина приступила до загального наступу. Незважаючи на героїчний збройний опір не численних загонів Карпатської Січі наступу, це призвело до повної окупації щойно проголошеної Карпатської Української держави.