Політичні партії більшовиків і меншовиків

Остаточний прихід до влади більшовиків означав відмову правлячого режиму від відкритої політичної боротьби, встановлення диктатури пролетаріату...

Остаточний прихід до влади більшовиків означав відмову правлячого режиму від відкритої політичної боротьби, встановлення диктатури пролетаріату, єдиним виразником інтересів якого вважалася більшовицька партія. У цей період в Україні, разом з іншими, продовжували діяти загальноросійські соціалістичні партії.

        Серед них однією із найвпливовіших була Російська соціал-демократична партія меншовиківn(РСДРП(м)). Вона виникла в 1903 р. на ІІ з’їзді РСДРП, під час розколу на прихильників Лєніна (більшовики) та Мартова (меншовики). В подальшому колишні однопартійці ситуативно зближувалися, потім знову конфліктували в питаннях стратегії та тактики революційної боротьби.

        Нарешті, в 1917 р. меншовики остаточно перетворилися на самостійну соціал-демократичну робітничу партію. Перемігши у громадянській війні, більшовики втратили інтерес до співпраці з партіями та рухами комуністичної й соціалістичної орієнтації. Почався процес повного витіснення їх з політичної арени.

        У 1919 р. на VIII з'їзді Російської комуністичної партії більшовиків Лєнін назвав меншовиків “найгіршими ворогами соціалізму” та в такий спосіб окреслив ставлення офіційної влади до них. Більшовиків не влаштовувало, що соціал-демократи мали авторитет у робітничому середовищі України, зберегли перевагу в керівництві цілого ряду профспілкових організацій (Київської, Полтавської, Катеринославської та інших). На початку 1922 р. Державне політичне управління

(ДПУ) визнає РСДРП найактивнішою опозиційною партією України. Тому, починаючи з 1920 р., репресії проти членів РСДРП набули системного характеру.

        У березні 1920 р. відбувся процес над київськими меншовиками – членами Центрального бюро. Основною його причиною було те, що більшовики не могли пробачити РСДРП не співпраці з денікінцями у профспілках, а самого існування незалежних профспілок під керівництвом РСДРП. На думку більшовиків, відображену в Циркулярі ЧК: “…Денікінська

окупація вплинула на меншовиків деморалізуючим чином… В деяких містах, зокрема Київ та Одеса, вони підтримали денікінську армію… В Києві меншовики, захвативши в свої руки Центральне бюро профспілок, відкрито співпрацювали з білогвардійською владою… В Харкові меншовики випускали газету, яку денікінська влада визнала демократичною…” Рішеннями ІV конференції КП(б)У (березень 1920 р.) відверто та категорично підкреслювалося, що з подібними партіями “…необхідна сама рішуча боротьба аж до їх повного придушення…”

        Особливо активно силові методи застосовувались у профспілковому русі, де вплив меншовиків був традиційно вагомим. У серпні 1920 р. Всеукраїнська надзвичайна комісія з питань боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами (ВУНК (ЧК)) провела арешти серед лідерів меншовицького руху, заарештувавши всіх делегатів Всеукраїнської конференції РСДРП та документи партії, які потім використовували для репресій проти соціал-демократів.

        Меншовики намагалися організувати спротив діяльності партії більшовиків. Через свої друковані органи, усну аґітацію вони прагнули викрити помилки, недоліки та зловживання більшовиків. У 1923 році більшовики, борючись із РСДРП, змушували політичних опонентів привселюдно відрікатися від партійної діяльності. Стимулювалася позиція про саморозпуск партії. Так, на Всеукраїнському з'їзді колишніх соціал-демократів, що проходив 1–3 лютого 1924 року в Харкові, було ухвалено рішення про ліквідацію партії й вступ її членів до лав РКП(б). Упродовж року 2164 українських меншовики подали заяви про припинення партійного членства.