Причини та наслідки голоду на Україні 1921-1923 років

Голод 1921-1923 років

Згадуючи про голод якій почався у 1921 році на українських землях мало хто розуміє дійсної причини загибелі близько 9 мілліона осіб. Не посуха загубила цих людей. Основні причини масової загибелі людей в Україні в 1921–1923 роках були пов’язані, головним чином, з політикою більшовицької партії і методами її здійснення, насамперед з продрозкладкою, яка хоч і була офіційно скасована у березні 1921 року, проте в Україні, на відміну від інших регіонів, продовжувала діяти.

Незважаючи на посуху в степових губерніях влітку 1921 р., ЦК РКП(б) змусив український уряд розрахуватися по боргах хлібозаготівель за минулі роки. Попри те, що південні та середні смуги України самі потребували допо- моги, з Москви у Київ надходили директиви про надання першочергової допомоги тим, хто голодує у Поволжі. У серпні 1921 року була надіслана відозва голови РНК В.І. Леніна до селян Правобережної України про таку допомогу, де йшлося про те, що «Правобережна Україна в цьому році зібрала прекрасний урожай і повинна допомогти голодним у Поволжі, поділитися своїм надлишком з поволзьким селянином, якому нічим засіяти полів

 В результаті російські столиці додатково отримали 138 тис. пудів зерна, але зернові запаси українських селян були остаточно вичерпані. Між тим, валовий збір хлібів в Україні 1921 р. становив лише 276,6 млн. пудів, або чверть від середнього рівня 1909—1913 рр. Навіть без урахування сплати продовольчого податку, фуражних і насіннєвих витрат він міг забезпечити лише мінімальні продовольчі потреби селян. Але заради хлібопостачання армії і російських промислових центрів хлібозаготівельне завдання в Україні було встановлено у розмірі 120 млн. пудів, причому селяни неврожайних місцевостей не звільнялися від сплати продовольчого податку, як це було в РСФРР.

Із 74,9 млн. пудів зерна, заготовленого в УСРР з врожаю 1921 р., більше третини (28,5 млн. пудів) було відправлено до РСФРР. Туди ж надійшло і 40% (1 млн. пудів) надходжень від кампанії допомоги голодуючим (від спеціальних лотерей, цільових зборів та пожертв громадян).

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, зважаючи на єдиний критерій: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи були набагато небезпечнішими, ніж розпорошені селяни. Також, газетам було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях України. Було опрацьовано й техніку замовчування голоду в Україні. 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик До боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні.

V Золотоніський повітовий з’їзд комнезамів, що відбувся 5 листопада 1921 року, заслухавши доповідь про міжнародне і внутрішнє становище і боротьбу з голодом, ухвалив резолюцію, де зазначено: «Нечуваний голод охопив цілі губернії, десятки мільйонів селянської голоти, а також робітни- ків. Це владно диктує з’їздові вжити надзвичайних заходів для допомоги голодуючим. З’їзд ухвалює: обложить додатково до продподатку на 10 % як сільські, так і промислові господарства, торговельні підприємства і ремісни- ків. Комнезамам і сільвиконкомам надається право звільняти від обкладен- ня найбідніші господарства. Крім додаткового 10 %-го продподатку, для задоволення потреб місцевої голоти утворити фонд допомоги голодуючим повіту шляхом збирання добровільних пожертв. А також із 2 %-го відрахування від основного продподатку» Але селяни не могли повністю виконати не тільки підвищений продподаток, а й податок, призначений для обов’язкового виконання. Про непомірність сплати продподатку свідчить також і звіт Золотоніського окрвиконкому ІІ окружному з’їзду Рад про стан сільського господарства з 1 жовтня 1923 до 1 жовтня 1924 року: «Неврожай 1921 року особливо боляче вдарив по Золотоніському округу через те, що, увійшовши в склад бувшої Кременчуцької губернії, Золотоніський повіт разом з усією Кременчуччиною сплачував тяжкий продподаток»

Свою допомогу голодуючим запропонувала православна церква. Але більшовицьке керівництво, побоюючись зростання церковного авторитету, відкинуло її. Водночас більшовики вирішили скористатися ситуацією, щоб ослабити вплив церкви на населення та поповнити свої фонди. їхній вождь В. Ленін у "суворо таємному" листі членам політбюро ЦК РКП(б) писав: "...Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найскаженішою і нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору... чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства вдасться нам я цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати..."

Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що у 1921—1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів. Водночас до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Крім того, восени 1922 р., незважаючи на голод, партійнодержавне керівництво Росії зробило перші спроби експорту хліба. З України було вивезено 13,5 млн пудів зерна нового врожаю. Для того щоб експорт хліба не виглядав аморально, було оголошено, що врожай 1922 р. припинив голод.  Як наслідок, голод у південних губерніях України тривав аж до сер. 1923 р.

Станом на 1 травня 1922 р. у 5-ти степових губерніях України голодувало 3 млн 709 тис. 556 осіб, або 35% населення цього регіону. Кількість потребуючих допомоги в Україні досягла 6 млн 600 тис. осіб. Близько 40% становили діти. Однак державну допомогу отримувало не більше 7,5% голодуючих. У той же час у РСФРР частка голодуючих, які харчувались у пунктах громадського харчування, сягала 80%. Станом на 1 вересня 1922 р. продовольчу допомогу за рахунок фонду допомоги голодуючим отримувало 425 тис. осіб. Ще 1,8% млн осіб допомогу  забезпечували іноземні благодійні організації.

Точну цифру померлих від голоду в Україні не встановлено. Історики наводяться цифри від 235 тис. до 500 тис. осіб. Голод виявився фактором, який ефективніше за каральні експедиції втихомирив повстанців. Нещадна хлібозаготівельна політика уряду мала в своїй основі терористичний характер. Тоталітарний режим для придушення опору повною мірою використав терор голодом.

Як висновок треба зазначити, що голод 1921-1923 років був створений іскусно. Тоталітарний режим комуністичної партії переслідував конкретні цілі, які призвели до масової гібелі українського населення. Період голоду, безумовно мав руйнівні наслідки. Але насамперед це випробовування, яке пройшов український народ, мало надламати волю, самоповагу, гідність будь-якої людини.