Передача Криму УРСР у 1954 році

"Подарунок Хрущова". Як Україна відбудувала Крим

19 лютого 1954 року на прохання Кремля Україна почала відновлювати вкрай занедбаний Крим - із нестабільною економікою та депортованим населенням.

Незважаючи на юридичну бездоганність оформлення передачі в 1954 році Кримської області Україні та цілу низку міждержавних і міжнародних угод та експертиз, питання про законність цього акту хвилює російських політиків і досьогодні.

Викликає подив, що деякі проросійськи налаштовані депутати кримського парламенту , аби підняти свій підупалий політичний рейтинг у суспільстві, продовжують експлуатувати акт приєднання Криму до України у 1954 році.

Намагаючись посіяти розбрат та неспокій у суспільстві, збурити кримське населення, яке тільки почало оговтуватися від політичних і етнічних протистоянь, вони знову нав'язують своїм виборцям думку про неправомочність рішень вищих законодавчих органів СРСР, РРФСР та УРСР стосовно приєднання Кримської області, називають це "подарком Хрущёва", якого виставляють не те що симпатиком, а затятим українським націоналістом.

Аби розвіяти певні міфи у цьому питанні та покласти край політичним провокаціям та спекуляціям відмотаємо час назад та повернемося до великої події стосовно нашої країни,що відбулася у лютому 1954 року - прийняття акту щодо передачі Кримської області до складу Української РСР.

Ми не використовуватимемо  авторитетні джерела, тому що,доречніше буде поглянути на проблему зсередини, тобто очима самого Криму. Для цього ми вдалися до вивчення регіональних матеріалів та проглянули кримську пресу, що видавалася напередодні передачі області, упродовж всього 1953 року і з початку наступного 1954-го до самого травня.

Опрацювавши ці джерела, дійшли висновку, що витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році.

Для Криму Велика Вітчизняна війна скінчилася весною 1944-го.Звісно, упродовж 1941 - 1944 років народне господарство країни зазнало незлічимих збитків, адже півостровом двічі прокочувалися руйнівні хвилі війни.

Наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Всім цим регіонам упродовж тривалого часу не вдавалося досягти передвоєнного рівня промисловості. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно тяжкою, швидше за все катастрофічною.

Кризу економіки, особливо сільськогосподарського виробництва, тут спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів та болгар. А в перші дні війни з Криму було депортовано ще й понад 50 тисяч німців, які мешкали тут ще з часів Катерини II.

Загальна кількість вивезеного з Криму корінного наснлення досягла близько 300 тисяч. Якщовраховувати, що доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, після депортації кримських татар та інших національних меншин півострів практично обезлюднів.

Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч людей.

Якщо порахувати, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії.

Уже в перші дні і місяці після визволення Криму від фашистських окупантів сільське господарство, занедбане війною, зазнало величезних збитків. Сталінсько-беріївські опричники, ніби навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли повинні були закладатися основи майбутнього урожаю.

У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні дарунки природи. По моторошно безлюдних, понищених та пограбованих татарських селищах та садибах бродили лише зголоднілі коти та собаки.

 Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості.

Ще тяжче переселенці адаптувалися до вельми складної й специфічної землеробської культури. Сади, виноград, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у своєму житті.

У 1950-му площа посівів зменшилась майже на 100 тисяч порівняно з 1940 роком.

У вельми плачевному стані опинилися  такі провідні галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство.

Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів і становила в 1950 році 20 тис. га. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадив батько Сталін, а в колгоспах і радгоспах їх використали на дрова.

Ще невтішніша картина стану сільськогосподарського виробництва Криму у післявоєнні роки вимальовується при знайомстві з офіційними статистичними матеріалами щодо врожайності провідних культур.

Навіть досить побіжне ознайомлення зі статистикою для кожної неупередженої людини переконливо покаже справжню причину "щедрого дарунку Хрущова".

Істотно знизилась  врожайність  провідної зернової культури - озимої пшениці, соняшнику,тютюнових плантацій, садів. У сприятливому для садівництва 1950 році середня врожайність кримського саду становила 42,7 ц/га, а в 1940-му цей показник складав 53,6 ц/га. В наступні роки врожай фруктів у кримських садах зменшився майже вдвічі і варіював у межах 20 - 22 ц/га. В дореволюційні часи майже такий урожай у приватних садах збирали з одного - двох дерев кримських Синапів.

За кількістю поголів'я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств в Криму на початку 50-х років спостерігалось різке відставання від довоєнних показників. Якщо в 1940 році поголів'я великої рогатої худоби сягало 244,8 тисячі голів, то в 1950 році воно зменшилось до 215,9 тисячі голів.

Майже на 50 тисяч зменшилося поголів'я корів , свиней відповідно з 127 тисяч до 84,3 тисячі, овець та кіз - з 961,4 тисячі до 556,7 тисячі голів.

Кримська область у післявоєнну пору з року в рік не виконувала плани державної закупівлі всіх видів сільськогосподарської продукції. В 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, в три рази – тютюну,вдвічі - овочів ,майже в 5,5 раза - картоплі, в 5 разів - ефіроолійних культур,майже вдвічі - винограду, в 2,5 раза - шерсті.

Значно зменшилась також в області і закупівля худоби у живій вазі - 10,9 тисячі тонн у 1940-му і 8,1 тисячі тонн у 1950 році.

 Аби опоненти не звинуватили нас у перебільшенні господарських неладів у Криму, спробуємо на економічний стан регіону у післявоєнні роки подивитися очима самих жителів області. Для цього погортаємо пожовтілі від часу сторінки "Крымской правды" - органу Кримського обкому КПРС.

Не будемо аналізувати весь період, а зосередимо увагу лише на 1953 році, що віддзеркалює стан економіки, зокрема сільськогосподарського виробництва, напередодні передачі області до складу України.

І зупинимося лише на деяких галузях: виноградарстві, садівництві та овочівництві...

Перший секретар Ялтинського міськкому партії С. Медунов у газеті "Крымская правда" від 1 вересня 1953 року повідомляє:

"Переважна більшість виноградників посаджена багато років тому. Так, у радгоспі "Гурзуф" 80 га виноградників закладено 80 - 100 років тому, а в радгоспі "Гірський" - 60 - 70 років тому. Ці насадження безсистемні, сильно зріджені.

Урожайність таких виноградників - 12 ц/га. Незважаючи на це, в районі реконструйована лише десята частина площі. Виноградарство ведеться по-старому. Не всі насадження поставлені на шпалеру. Виноградні кущі уражені мільдью та оїдіумом".

 Майже половину продукції заводи Кримського винтресту змушені були виготовляти з привізного виноматеріалу, оскільки власного винограду в господарствах вирощували дуже мало

 До війни алуштинські виноградники славилися високими врожаями і забезпечували виробництво унікальних марочних вин. Проте упродовж десяти післявоєнних років нові господарі так і не спромоглися відродити цю галузь.

Науковий співробітник інституту "Магарач" П. Кібалов у газеті "Крымская правда" за 11 вересня 1953 року писав:

"Незважаючи на сприятливі природні умови і забезпеченість Алуштинської МТС тракторами, машинами і землеобробною технікою, а також потужну енергетичну базу, урожай винограду в останні роки лишається досить низьким. Головна причина - систематичне невиконання або неякісне проведення агротехнічних заходів. У колгоспах майже не впроваджуються нові досягнення науки та передового досвіду".

 Про катастрофічний стан садівничої галузі у післявоєнні роки свідчить інформація Т. Григор'єва з Кіровського району:

"Минулої осені, як і раніше, виноградарі та садівники району не порадували Батьківщину й себе достатком винограду і фруктів. Майже всюди урожай був досить низький...

Навіть через десять років після війни овочівництво в Криму не досягало довоєнних показників і було неспроможним задовольнити потреби місцевого населення. Газета "Крымская правда" у передовій статті 14 серпня 1953 року, аналізуючи стан галузі, писала:

Як же оцінювала стан сільського господарства області в перші післявоєнні роки обласна партійна організація і яку роль відігравала вона у відродженні галузі?

Якщо оцінювати діяльність партійних і господарських органів за кінцевими результатами, то слід визнати, що внесок обласної "керівної і спрямовуючої сили" у той час у розбудову сільського господарства був досить низьким, а діяльність її - малоефективною.

Виявилася безперспективною орієнтація обласного керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону лише за рахунок переселенців з Росії. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозумілим, що у цьому вельми складному і примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися лише люди з степовою землеробською культурою.

Сьогодні нинішній головний редактор незалежної від совісті та історичної правди газети "Крымская правда" Михайло Бахарєв та його "боевая подруга" Тетяна Рябчикова, безнадійно хворі на українофобію, намагаються переконати довірливого читача в тому, що "украинское нашествие на Крым" започаткував 1954 рік.

Про історичні українські корені на цій землі не варто дискутувати з фахівцями такого ґатунку. Але ж теперішній шеф "Крымской правды" мав би читати видання своїх попередників. Їх рідна "Крымская правда" 12 січня 1954 року - ще до передачі Криму Україні - писала:

"Глибокої осені 1952 року в колгосп ім. Калініна Зуйського району прибули переселенці. Їх було 86 сімей, всі з України, з Чернігівщини. Тривалий час у колгоспі не ладилося з тваринництвом. Для худоби не вистачало приміщень, кормів, на фермі дуже низькою була трудова дисципліна. Потрібно було вживати рішучих заходів".

Найрішучішим заходом, виявляється, стало переселення у Крим працьовитих українських селян.

"За два роки у колгоспі здали в експлуатацію свинарник та телятник, кожний на 100 голів, і корівник на 120 голів". Тепер корівники колгоспу являють собою світлі теплі приміщення. На фермах діють підвісна дорога, автопоїлки, працює кормокухня".

На жаль, така ідилічна картина спостерігалася не на всіх фермах і не в кожне кримське село в 1952 році переселяли сотні сімей українських селян. Цей процес значно пожвавішає впродовж весни 1954 року і триватиме в 60 - 70-ті роки.

Якщо бути об'єктивним, то питання про зміну перепідпорядкування Кримської області ідеологічно та економічно було обґрунтоване на вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 року, присвяченому проблемам сільського господарства. На ньому з ґрунтовною доповіддю виступив  знавець цієї галузі Микита Хрущов.

Саме тоді його і було обрано першим секретарем ЦК КПРС. На рішення вересневого пленуму ЦК Кримський обком відреагував лише наприкінці жовтня.Збори партгоспактиву в Криму провели без серйозного аналізу стану сільськогосподарської галузі, без пошуків і критики винуватців - так би мовити, по-домашньому.

Головний доповідач - перший секретар П. І. Титов, що і як фахівець відповідав за цю галузь, досить лояльно покритикував апарати обкому і райкомів за недостатнє керівництво сільським господарством. Оратори наголошували головним чином на похибках обласного управління сільського господарства, керівництва МТС та водогосподарських організацій. Критики на адресу перших осіб області не було.

Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову, який добре знав ситуацію в Криму, така самозаспокоєність кримського керівництва прийшлася дуже не до смаку. Оскільки офіційна звітність та численні скарги переконували у протилежному. Мабуть, саме це й спричинило його таємну появу в Криму глибокої осені 1953 року.

На початку 90-х років, коли розбурхані Москвою сепаратистські пристрасті досягли апогею, а Крим став яблуком розбрату між Україною і Росією, знаного журналіста Олексія Аджубея певні шовіністичні сили намагалися використати в обґрунтуванні вигадок про "хрущовський дарунок Україні".

На їхнє замовлення в часописі "Новое время" № 6 за 1992 рік він видрукував статтю з тенденційною назвою "Как Хрущёв Крым Украине отдал". Правда, досвідчений журналіст увів ще й другу назву - "Воспоминания на заданную тему".

Олексій Аджубей цією публікацією, на мій погляд, зробив ведмежу послугу замовникам, оскільки в ній фактично підтверджує економічну вимушеність передачі Криму. Кримська дійсність 1953 року, зображена ним, просто вражає своєю безнадійністю.

За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги.

"Це зараз я пишу: приїхали, - зазначає Аджубей, - а вони кричали: "Нас пригнали". З натовпу лунали і зовсім істеричні крики: "Картопля тут не росте, капуста в'яне". Або раптом вкрай сумне: "Блощиці заїли".

"Чого ж ви їхали у Крим?" - питав Хрущов. - І натовп заволав: "Нас обманули".

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. По приїзді у Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки.

Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. "Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку", - переконував він.

Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з наукової точки зору не витримують критики і є кон'юнктурно-спекулятивними.

Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Все це брутальні шовіністичні вигадки.

Як людина, що найбільше зналася на сільському господарстві і відповідала за його стан, він справді міг запропонувати шляхи виходу Криму з економічної кризи. В Кремлі добре знали про тісну інтеграцію Криму з економікою України.

Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними.

Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

На підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін.

Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика).

А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки.

Січневий пленум Кримського обкому теж був складовою частиною розробленої в Кремлі програми вирішення кримської проблеми. Ще в 1953 році одна із престижних центральних вулиць міста була перейменована у бульвар Івана Франка.

 Запитаймо у нинішніх недолугих кримських політичних крикунів та розповсюджувачів міфу про "подарок

Хрущёва": для чого б це першому секретарю ЦК КПУ забивати голову інформацією про ганебний стан сільського господарства у Кримській області, яка підпорядкована Російській РФСР?

Навіщо Олексію Кириченку опікуватися чужою бідою, коли й у власній хаті проблем було достатньо? У зазначеній довідці у концентрованому вигляді і без ідеологічної тріскотні висвітлено справжній катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.

Загалом довідка підтверджує всі раніше названі кризові проблеми кримської економіки.

Тож  маємо можливість з'ясувати, що ж "дарувало", а точніше, нав'язувало кремлівське керівництво Україні та яким, за висловом сучасних політиків, був цей "орден на грудях планети" у 1954 році?

З довідки дізнаємося, що в 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня.

За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року.

Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки.

В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь.

У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.

Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області.

Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць.

Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі. Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій.

"Минуло десять років після закінчення війни  трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови?

В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир...  "Хто відбудовує Кіровський район Керчі - центральну частину міста? - запитував з тієї ж трибуни секретар міськкому Смородін і сам же відповідав: - Ніхто! Нема такого будівельного тресту... Такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста...".

Відповідні рішення були прийняті урядами РРСФР та СРСР ще в 1952 - 1953 рр., та ось "уже 1954 рік", а будівництво багатьох об'єктів, зокрема "морського вокзалу, молокозаводу та ін. так і не розпочато"

 Ознайомившись із цими приголомшливими документами, добре поміркуймо ось над чим: є передача Кримської області до складу УРСР "щедрим дарунком" чи накинутим економічним ярмом?

Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією.

Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій.

Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.

В обласному театрі впродовж травня - червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука "Богдан Хмельницький". 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг.

Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон "Харчовик". Про його масштаби можна судити з того, що лише чисельність зведеного хору міста Сімферополя та Таврійського військового округу складала 1000 осіб. Ця потужна громада співаків серед інших пісень виконала і "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка.

Не менш урочисто відзначали свято і в інших кримських містах та селищах, у тому числі і в Севастополі. Немає сумніву, що такий розмах і пишноти, влаштовані на півострові, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні.

Як відомо, з юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання, яке деякі російські політики, позбавлені історичної пам'яті, піддають ще й нині сумніву.

Всіх їх відсилаємо, аби подолали історичну безграмотність, до відповідних документів, а "гаспадина" Бахарєва - до архівних підшивок, зокрема до газети "Крымская правда" від 19 лютого 1954 року. Нехай випускник київської ВПШ надолужує змарнований там час та виправдовує гроші українських платників податків.

Після належного проходження "кримського питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР".

У пресі, в тому числі і кримській, його було опубліковано 27 лютого. Наступного дня, 28 лютого 1954 року, газета "Крымская правда" вже вийшла як орган Кримського обкому КПУ.

Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР.

 Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.

Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова.