Голодомор 1921-1923 років в Україні

Причини та наслідки українського голоду 20-х років ХХ століття.

   Голодомор в Україні – це ті чорні сторінки історії, які ніколи не потраплять у забуття. Кожен з нас має усвідомлювати жахливість цього явища, його масштабність, а головне – його передову характеристику, яка просто не вкладається в голові, – штучність створення. Уявімо лише, що одним наказом, чітко прорахованим планом дій можна було вершити долі людей і таким чином прості селяни були приречені на смерть. Гинули десятки, гинули сотні, гинули мільйони…

   Надзвичайно страшно визнавати той факт, що Україна за свою історію неодноразово переживала голод. На долю нашого народу протягом ХХ століття випадало одразу декілька невимовно гірких випробувань подібного характеру. І саме 1921-1923 роки ознаменували перші жахіття голоду.

   Пригадаймо нещодавнє минуле. Так, буквально кілька десятиліть тому підручники з історії не висвітлювали своїм читачам в повному обсязі факту голоду на українських землях двадцятих років попереднього сторіччя. Не можна в цілому говорити про відсутність подання інформації щодо цього явища. Але протягом достатнього часу говорилося про голод, що охопив район Поволжя, не більше. Що ж до України, то Москва підступно мовчала. Допомога світу надходила, але лише в означену частину СРСР. Навіть можна зазначити, що допомога вимагалася голодуючому Поволжю з тих районів сучасної України, де голод уже забрав безцінні життя ні в чому не винних людей. А пізніше навмисно применшувалась тривалість та інтенсивність українського голоду. Але ж майже нереально приховати такі страшні події історії, неможливо стерти з пам’яті мільйонів жахливі знущання, яким піддавалися споконвічні предки.

   Якими ж були причини? Чому і ще раз чому виник голодомор? Наразі можна сповна дати відповідь на це питання. Адже знайдено приховані документи, різного роду архівні матеріали, до яких не було доступу раніше і тому інформація була обмежена. Написано безліч наукових праць, адже ця тема нікого і нікого не залишає й не залишатиме байдужим.

   По-перше, загальна ситуація, коли стався голод. Це був післявоєнний період,а точніше час післявоєнної розрухи. Протягом семи років тривали активні бойові дії на території України (з літа 1914 року), які й спричинили суцільне спустошення: затоплені шахти, зруйновані залізничні мости, понівечені житлові й заводські  будівлі. На війну в свій час було відправлено велику частину найбільш працездатного населення. У ході бойових перепитій більшість з них зазнали поранень, були полонені, багатьох спіткала смерть. У більшості битв була задіяна кіннота, відправлена разом з чоловіками на фронт. І як результат – скорочення рогатої худоби, такої необхідної у господарстві.

   У післявоєнний час не йшлося й мови про повноцінне промислове виробництво. Відбувалася деградація продуктивних сил сільського господарства, катастрофічно зменшувались розміри посівних площ. Ситуація була вкрай несприятливою навіть просто для нормального існування жителів різних населених пунктів.

   Звичайно, чи не основною причиною була діяльність панівної правлячої партії. Аграрна політика більшовиків орієнтувалася на систему примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, так звану продрозкладку. Державне завдання на заготівлю хліба та іншої продукції здійснювалося по окремих губерніях, повітах, волостях залежно від того, що і де можна було взяти. Дійсно репресивними методами здійснювалась розкладка, стягуванням якої займалися озброєні загони. Тобто держава прямо-таки вилучала  продовольство. Селяни не мали права продавати вироблену продукцію, тому зростала їхня незацікавленість у результатах праці. Руйнівні наслідки продрозкладки за своєю масштабністю навіть перевищували збитки, спричинені війною.

   Хліб вивозився за кордон, хліб вивозився до Росії та інших республік в той час, коли він життєво необхідним був тут, на південних та степових територіях України.

    Абсолютно незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, попри все, зусилля більшовиків були спрямовані не на логічне б у цьому випадку подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму. Їхня мета – будь-якими способами зміцнити свою владу.

   Водночас більшовики прагнули ослабити вплив церкви на населення. І саме в роки голоду їм трапилася нагода зробити задумане. Як би не було страшно це говорити, але саме під приводом боротьби з голодомором відбувалося вилучення церковних цінностей.  « Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати...» - писав Володимир Ілліч Ленін.

   Варто зауважити, що радянською владою вперше було випробувано голод як ефективний засіб придушення повстанського руху, безпосередньо у той час - антибільшовицького повстання. Воно втратило значиму підтримку селянства. Прямо кажучи, нібито природне лихо впоралося із небезпечним для влади заворушенням.

   Окрім всього, літо 1921 року принесло з собою практично ще не знану на той час посуху. Вона вразила усі радянські республіки без виключення, а особливо її південні зони. Посухою спалено половину посівних площ. Плюс масове поширення сільськогосподарських шкідників унеможливлювало збір бодай чогось. Варто лише задуматись, яка ж кількість врожаю була втрачена через несприятливі кліматичні умови, які навряд чи були для когось передбачуваними.

   Завжди страшно було говорити про наслідки голоду,страшно бачити ці жахливі числа, страшно все це усвідомлювати, страшно уявляти. В Україні від голоду померло від 1,5-2 до 7 мільйонів осіб. І на цьому фоні більшовики домоглися того, чого прагнули: їхня влада зміцнилася, а повстанський рух було придушено.

   Сучасна Україна – молода, незалежна держава з великим потенціалом. Сучасна Україна – сильна, могутня, абсолютно нова. І вона пам’ятає, вона ніколи не забуде лихоліть 1921-1923,1932-1933,1946-1947 страшенних років. Вічна пам'ять жертвам голодоморів!