Незалежна Батьківщина

Незалежна Батьківщина

Нема на світі України, Немає другого Дніпра. 

     Т. Шевченко 

24 серпня - це велике свято, яке важливо кожому українцю, тому що саме в цей день Верховна Рада Української РСР проголосла Україну незалежною демократичною державою, і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом. Референдум, який проводився в 1991 році безпомилково показував наскільки тверді українці в своїх поглядах і що їхня мета - це свободна і самостійна держава. В результаті, виявилося, що його за суверенітет країни на референдумі проголосувало 90,92% виборців. Саме з цього і почалося відтворення державності незалежної і тпкої нашої Батьківщини. 

 Багатовікова історія беззупинних змагань, що велись вольовничим українським народом від часів Кивської Русі . Розвиток власної мови та культури, управління національними скарбами та можливість захисту власних інтересів на світовій арені - саме це отримали українці зі здобуттям свободи.  

 Громадянські права та політичні свободи були отриманні народом в результаті краху радянської влади. Ми - українці, учасники та реалізатори двухпаралельних доленосних явищ: становлення суверенної України та утвердження демократії розбудовою конкурентної економіки, формуванням багатопартійної системи та утвердженням в українському суспільстві прогресивних європейських цінностей. Нарешті, Україна мала можливість на прозорі вибори, свободу слова й віросповідання, міжетнічну та міжконфесійну взаємоповагу й толерантність.

 Україна з самого свого існування виступала, як миролюбива држава, важливою якість якої є повага. Ми завжди прагнули і прагнемо до співробітництва з усіма членами міжнародного співтовариства.

 Процес визволення України був не простим. Він мав багато ча 

Всесоюзні відомства поступово випускали владу із слабнучих рук, втрачали контроль над економікою республіки, загальносоюзна власність на території України стала республіканською, створювалась національна валютна система.

Вмираючий режим спробував взяти реванш: 19 серпня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), хоча завдяки русифікованим засобам масової інформації він більш відомий як ГКЧП.

 В Україні компартійне керівництво на чолі з Л. Кравчуком закликало до спокою і витримки. Та перебіг подій показав, що тільки опозиція була проти заколотників.

Спроба путчистів здійснити державний переворот прискорила хід подій. Навіть людям, далеким від політики, стало зрозуміло, що ця влада вичерпала свої потенційні творчі можливості і давно вже стала ворожою своєму власному народові. Розпад СРСР як унітарної держави почався з Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. сталися події, які визначили надовго долю української державності — понад 90% громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки—Л. Кравчук.

Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у "холодній війні"; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєнного конфлікту в Югославії).

 Регіональними факторами, що сприяли нам, була політична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі союзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керівників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили "парад суверенітетів".

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існування в Україні системи ще радянських органів державного управління, а також бажання київської номенклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національно-демократичного крила політичних організацій України. А впевненості і рішучості їм додавала індефсрентність силових структур республіки, які зайняли очікуючі позиції. Не останню роль зіграла тут і багатовікова боротьба народу за власну державність. До того ж певна стабільність національного ринку, що мала місце ще й у 1992 p., додавала снаги в будівництві суверенної держави.

Сьогодні Україна перебуває в стадії політичного, економічного та соціального розвитку. На цьому нелегкому шляху ми стикаємося з необхідністю вирішити багато важливих проблем – забезпечити людей робочими місцями, молодь – можливістю здобути освіту, потурбуватися про доступність медицини для всіх, особливо для стареньких людей та інші. Цими питаннями займається уряд країни, проте всі ми можемо зробити свій  посильний внесок – бути ерудованими та обізнаними, отримати потрібну державі професію, брати участь у благодійних заходах, допомагати один одному.

Сучасна Україна – це країна з великими можливостями. У нас є все для того, щоб досягти благополуччя для всіх – географічне положення, корисні копалини, родюча земля, розумні люди. Не вистачає лише високого рівня правового регулювання всіх сфер життя. Дуже б хотілося, щоб уряд та заможні люди не були байдужими до проблем країни, підтримували розвиток нових технологій, які б сприяли очищенню довколишнього середовища.