Петро Конашевич Сагайдачний як видатна історична постать

Історія славетного гетьмана Запорізької Січі або короткий нарис життя Петра Конашевича Сагайдачного

Українська історія знає чимало видатних постатей, які закарбувалися у пам’яті мільйонів людей. Серед них і Петро Конашевич Сагайдачний. Про які політичні частини життя України початку XVII ст не йшлося б, так чи інакше вони були пов’язані з діяльністю цієї людини. П.К. Сагайдачний завжди відрізнявся від інших своїм гострим патріотичним настроєм, рішучістю та гарним розумом, що є невід’ємною ознакою вдалого політичного діяча. На сторінках літописів жевріють лункі слова про Петра Конашевича, як захисника української духовності та культури, дипломата та навіть найвидатнішого полководця Європи.

Хто ж він, цей легендарний гетьман українського козацтва? Яке місце він займає серед його попередників і наступників та чим саме він відрізнявся в своїй політиці від інших? На ці питаннчя ми спробуємо знайти відповідь.

Петро Сагайдачний народився приблизно у 1570 р. у с. Кульчицях, що на Львівщині, у родині дрібного шляхтича православної віри. З церковного пам’ятника Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря дізнаємося ім’я батька Петра - Конан або ж, по-малоросійські, - Конаш. Тобто Конашевич – це по батькові, а не подвійне прізвище, як помилково вважали деякі українські історики. Про молодість Петра Конашевича відомо дуже мало, а саме: його навчання в Острозькій школі, згодом праця домашнім учитилем у міського судді Яна Аксака після переїзду з Острога до Києва.

 Про молодість П. Сагайдачного ми знаємо дуже мало: всього два-три факти.

Потім, коли переїхав з Острога до Києва, він працює домашнім учителем у міського судді Яна Аксака.  Одразу після Брестської церковної унії (1596 р.) Петро Сагайдачний написав твір "Пояснення про унію" , який литовським канцлером Левом Сапєгою був названий "найдорогоціннішим". На жаль, до нас цей твір не дійшов, а знаємо про нього тільки із згадок із інших писемних джерел. Залишивши роботу у київського судді, П. Сагайдачний через деякий час опинився на Січі і вступає до війська. Подався він туди приблизно у 1601 році, з невідомих сімейних непорозумінь, як стверджує дослідник українськох козаччини Д. Яворницький.

Є свідчення, що Петро Конашевич Сагайдачний був у війську вже в 1590-х роках, адже М. Грушевський стверджує, що Петра називають учасником молдавських і лівонських війн (1600-1601). Точний час та причину приходу Сагайдачного на Січ встановити неможливо, а ле відомо, що ще з самого початку він проявив себе як далекоглядний розумний лідер. Він проявив себе у найкращому світлі тим, що виконав ряд обміркованих, раціональних та вдалих походів на Крим та Туреччину. Саме тому його спочатку обирають обозним, а згодом і гетьманом. У біографії Петра Конашевича є кілька питань, на які не дано чіткої відповіді, серед них і питання коли саме його було обрано гетьманом. Існує декілька стверджень, але вони різняться між собою. У писемних джерелах вказані такі дати: 1597,1606, 1614, 1616 роки. Тому остаточну дату виділити важко. Але якщо виділити найслушнішу думку, то можна взяти до уваги працю М. Грушевського: "гетьманом чуємо Сагайдачного вперше в морським поході 1616 р., що вславився здобуттям Кафи... Але настав на гетьманстві він мабуть трохи скоріше, бо вже від р. 1614 бачимо в козацькій політиці отой самий напрям, яким визначався Сагайдачний". З розвитком Запорозької Січі, особливого наступального характеру набирає боротьба козаків проти турків і татар, нащо козаки могли дати гідну відсіч

На початку XVII ст., коли козаків, було більше ніж сорок тисяч вони не тільки давали відсіч навалам татарських орд і турецьких військ, а й самі розгорнули активний наступ на володіння Туреччини та її васала - Кримське ханство, намагаючись перенести військові дії на територію грабіжників. Запорожці десятками, а деколи й сотнями "чайок" робили морські походи на Крим та узбережжя Чорного моря. Але основним напрямком козацьких морських походів було узбережжя Туреччини.

Вперше ім'я Петра Сагайдачного - ватажка запорожців - стало відоме в 1606 році, коли внаслідок морського походу козаки здобули турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Розлючений султан наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Проте навіть такі перешкоди не зупинили звитяжців. Уже 1607 р. запорожці провели великий похід на Кримське ханство, захопили і спалили два міста, Перекоп та Очаків.

Добою героїчних походів назвали історики морські козацькі походи 1612-1614 рр., керовані Петром Сагайдачним. Козацькі "чайки" завдали немало відчутних ударів могутньому турецькому флоту. Сагайдачний здіснював серію вдалих походів, які перевершують усіх його попередників. Такий феномен може будти пояснений тільки тим, що Петро Конашевич був дійсно генієм своєї справи.

Але це ще далеко не все, чим відзначався цей гетьман. Він також став військовим реформатором, тому що зміг підняти рівень організації, боєздатності та дисципліни на Січі. Він перетворив партизанські ватаги козаків у регулярне військо, усунув із війська своєвільні елементи, завів сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини не рідко "карав на смерть".

Надзвичайно вдалим був 1616 р., коли воєнна слава запорожців сягнула апогею.

Найзначнішим із походів того року слід вважати морський похід "чайками" на Крим і взяття Варни і Синопу. Далі Запорозька ескадра сміливо атакувала турецькі кораблі, вийшла на морський простір і взяла курс на Кафу (Феодосія) - головний невільничий ринок у Криму. Козаки штурмом взяли фортецю, розгромили 14-тисячний гарнізон і звільнили полонених. Слава про П. Сагайдачного залунала по всій Україні, яку рознесли по всіх куточках української землі визволені невільники.

Щодо Конфліктів з Річчю Посполитою Сагайдачний вважав, що краще піти на компроміс аби не доводити до збройного конфлікту її з досить численним і сильним військом.

Гетьмана П. Сагайдачного глибоко хвилювала доля України поневоленої шляхетською Річчю Посполитою. І він завжди намагався використовувати слушний час для переговорів з королем. Так було у 1618 р, коли король звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву, щоб врятувати королевича Владислава з безнадійного становища.

Сагайдачний, вислухавши короля, висунув такі вимоги про розширення козацької території, свободи на Україні православної віри, збільшення чисельності козацького війська, визнання з боку Польщі судової та адміністративної автономії України. Король і сенат погодились на всі ці вимоги Сагайдачного і прислали до його війська клейноди, тобто булаву, бунчук, печатку і прапор.

Про про таку видатну та героїчну постать можна говорити ще багато чого: за його плечима численні виграшні походи та бої, на його рахунку безліч димпломатичних переговорів, що вели до покращення статусу українського козацтва, реформи, нововведення та просто найліпший приклад гетьманування на Січі.

Помер Петро Конашевич Сагайдачний 20 квітня 1622 р. у Києві. Перед смертю в присутності Київського митрополита Іова Борецького заповів своє майно на освітньо-навчальні і релігійно-церковні благодійні цілі. Поховали славетного гетьмана козаки і кияни з великими почестями в Богоявленській церкві Київського братства. Коротка доба гетьмана П. Сагайдачного, але має велике значення в історії України.

Підводячи підсумок, можна сказати, що він підніс престиж українського козацтва. Завдяки його політиці козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе роль провідної верстви.

З другого боку, своєю діяльністю П Сагайдачний повернув Києву значення культурного і релігійного осередку України. Петро Конашевич Сагайдачний - це одна з тих світлих постатей, яка назавжди залишається в народній пам'яті.

І сьогодні славетний гетьман України продовжує своє життя в споруджених пам'ятниках, меморіальних дошках на будинках і назвах вулиць, його ім'я з гордістю носять флагманський корабель Військово-Морських Сил України СКР "Сагайдачний" і Військовий інститут імені П. К. Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка", а його мужність, героїзм, обізнаність з військовою справою є взірцем для воїнів Збройних Сил України у служінні українському народові та Батьківщині.