Профспілка на розпутті: або до Європи, або в забуття (частина 1)

26 червня, відбулося те, що інакше, як тихим відкатом до режиму Кучми-Януковича назвати важко.

Його організував старий (у прямому та переносному сенсі цього слова) склад Ради Федерації Профспілок України (ФПУ). Саме на засіданні цієї Ради нашвидкуруч відбулося обрання «нового» голови ФП України.

Голосування за профспілкового лідера на Раді ФПУ (а не на загальнонаціональному з’їзді), це, звичайно, катастрофа меншого масштабу, ніж могли б бути вибори Президента України у Верховній Раді. (Уявіть собі аби вибори Президента у травні цього року відбулися б у ВР. Ото б отримала Україна ще раз Януковича, або його клон).

Прізвище «нового»-старого начебто обраного голови ФПУ жодного значення немає.  Очевидно одне: біля керма-кормушки залишилися люди, які відповідальні за розкрадання громадського майна. Декого з них намагалися притягнути до кримінальної відповідальності, але поки що не вдалося. І за такого нашвидкуруч обраного «даху» це знову стає неможливим.

Очевидно, що нині в країні є більш болючі проблеми. І тому дехто сподівається, що на тлі доленосних подій така хитрість пройде непоміченою. Але ігнорувати ситуацію небезпечно, адже це ­– прояв деградації профспілкового руху, який вплине на ситуацію в Україні загалом.

Історичний досвід європейських країн наглядно демонструє: громадянське суспільство без профспілкового руху неможливе. Профспілка – симетричне крило у парі до багатопартійної системи. Отож від того, чи відбудеться в Україні  регенерація профспілок, залежить і стійкість демократичної держави.

Тихе лихо. 

«Бездомна» Рада ФПУ 26 червня засідала у столичному готелі «Турист». Адже в Києві (та й в Одесі) профспілкові будівлі згоріли: історичні події сповнені не тільки трагічних людських жертв, але і безперечного символізму. Майдан проявив трухлявість української профспілкової системи та залишив від неї лише остов.

Хочу нагадати, що поки рядові члени профспілок за покликом совісті відстоювали права на Майдані, керівництво вело себе нефахово та аморально.

Упродовж останніх років «здача» профспілковими бонзами інтересів трудящих відбувалася поступово та, здавалося б, малопомітно для загалу. З їхньої мовчазної згоди були прийнято, наприклад, Закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», за яким процедура
дозволу на страйкування займає до 52 днів (у Європі 5-10 днів), "замороження єдиної тарифної сітки" (різниця між І-м тарифним розрядом і мінімалкою залишається 366,00 грн., що неприпустимо),  "драконівська" Пенсійна реформа тощо. Та очевидною для всіх ця зрада стала під час подій на Майдані. 

За загальнолюдською мораллю та у відповідності до суті руху працюючих, керівництво профспілок повинно було б якнайширше відчинити двері людям Майдану та запропонувати їм усі умови для протестної діяльності. Замість цього Голова Федерації профспілок України Юрій Кулик звернувся до органів прокуратури з поданням про силове звільнення зайнятих приміщень!

Здавалося б, одіозний Кулик  зник, але ситуація не змінилася. Як і раніше, представник профспілки в Уряді виконує роль манекена. Так було за часів Януковича, така сама практика продовжується і сьогодні. І судячи з того, що 26 червня 66-літній Григорій Осовий втратив «в.о.», відстоювати права трудящих буде нікому.

Цікава деталь: вибори відбувалися з порушенням процедури, зокрема без бюлетенів, обмежувався час виступу кандидатів. Голосування проводилось в експрес-режимі простим підняттям рук. Порядок денний тасувався на ходу… Таке враження ніби організатори цього голосування, усвідомлюючи його сумнівну легітимність, побоювалися, що хтось їм завадить «дерегувати» Радою.

Мені пропонували висунути свою кандидатуру на цю посаду на так званих виборах. Я категорично відмовився брати участь у недемократичній процедурі. Радився з сотнями рядових членів профспілок, наша позиція принципова: Голову профспілок має моральне право обирати лише з’їзд профспілок. Вибори на «міжсобойчику» не є морально-легітимними.

Для того, щоб дотриматися не тільки букви, але й духу закону вибори Голови ФПУ повинні відбуватися виключно на позачерговому з’їзді. Очевидно, що ситуація в країні пробудила свіжі сили, зокрема у профспілковому середовищі. Сподіваюсь, що на з’їзді ми побачимо багато молодих облич делегатів нової формації, здатних брати на себе відповідальність, а не чіплятися за теплі місця.

За будь-яких обставин повинна відбутися повна ротація керівництва ФПУ. Іронічно виглядає той факт, що середній вік членів  президії Федерації профспілок України перевищує… пенсійний.

Наголошую: тільки такий представницький орган як з’їзд, має право обирати очільника організації.  Але це його не єдине завдання. Найближчий профспілковий форум має стати визначальним: сьогодні є можливість провести реформу профспілкового руху країни у відповідності до викликів сучасності.