Відомо, що своя сорочка завжди ближча до тіла. Тому для кожної людини близьким є те, в
чому вона виростала, виховувалася, жила. Мова іде про набір певних традиційних життєвих
цінностей – мова, рідна домівка, релігія… Хоча в певних ситуаціях людина здатна приймати
цінності інших народів, інших культур. Це часто стається тоді, коли людина змушена жити за
кордоном. У неї розширюється коло бачення, розуміння. Вона толерантно ставиться до
світогляду інших і сподівається на таке ж шанобливе відношення до себе. На протязі життя
відбувається переосмислення багатьох, навіть дуже серйозних речей.
Однак є люди, котрі до кінця своїх днів не бажають міняти поглядів. Цю позицію також
варто поважати. Але не вражати і не ображати, бо це вже методика провокаторів. Різних
мастей - політичних, релігійних… Духовне відродження якраз передбачає такий зріст культури,
коли суперечка, діалог не перетворюється в ненависть. Нетерпимість - це вид душевної недуги, здатної спаплюжити будь яку, навіть найсвітлішу, ідею.
Використовуються різні приводи, часто несуттєві, символічні: який прапор вивішувати, скільки перекладин має бути на хресті, навіть в який колір фарбувати траву… Тоді з іскри розпалюється вогонь і виникають конфлікти - локальні, нерідко і глобальні. Тоді в жертву
символам приноситься людське життя. Це найгірший вид ідолопоклонства.
Ось великоднє вітання: «Христос воскрес!» Чи ці слова завжди щирі? Часто виглядає на те,
що то лише данина традиційному ритуал. У серцях Він не воскрес, не ожив.
«Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує мій голос і відчинить двері, то ввійду до
нього і повечеряю з ним - і той зі мною».
(Об.3:20)
Не впустили. Бо якби Він жив у серці, то людина почула б ці слова:
«Я ж кажу вам: Любіть ваших ворогів, [благословіть тих, що проклинають вас, добро робіть
тим, що ненавидять вас,] і моліться за тих, що [нападають на вас і] переслідують вас,
щоб ви були синами вашого Батька, Який на небі, Який своїм сонцем осяває злих і добрих і
посилає дощ на праведних і на неправедних.
Бо коли любите тих, хто вас любить, то яку винагороду від цього маєте? Чи не те саме й
митники роблять?
Коли тільки вітаєте ваших друзів, то що особливого робите? Чи не так і погани роблять?
Тож будьте досконалі, як досконалий ваш Батько Небесний».
Перший провокатор мав на меті позбавити нас Батька. Принцип «розділяй і владарюй» тоді
був задіяний вперше. Своєю брехнею він розпочав розділення в розумах, в точці зору на добро і зло. Цією брехнею він відділив спочатку Адама від Єви, потім їх обидвох від Бога, від Батька і повів за собою людей по лабіринту пізнання зла, по лабіринту невдач. Тому будь яке
починання приводить у цьому лабіринті до тупика. І «досягненнями» людства є: світові
війни, Хіросіма, Фукусіма, Чорнобиль, бунти, конфлікти…
І всюди та ж картина: вожді і натовп. І діє принцип: «я начальник, ти – дурак».
Начальник бреше, а дурак сліпо вірить і здійснює страшні злочини.
Найгірше в цьому всьому те, що людина відмовляється від свого права вибору, від свого
права на власну точку зору. Вона довіряє своє життя лідерам, які зліплені з того ж самого тіста.
В Христовій Церкві має бути одна влада - влада любові та служіння.
Влада насилля, "вождизм" керують зграями тварин. Спокуса піддатися впливу цих
біологічних законів життя означає знову ж таки регрес, повернення від людського до
звірячого.
Вожді часто далекі від геніальності. Вони штовхають людей на смерть, але самі хочуть
жити. І жити кучеряво. Кому це вигідно? Кому вигідно, щоб ми не знайшли свого Батька?
«Ваш батько - диявол і ви хочете виконувати жадання вашого батька. Той був душогубом
від самого початку і в правді не встояв, бо нема в ньому правди. Коли говорить неправду, тоді
своє говорить, бо він брехун і батько його» (Iван.8:44).
«… Тому з'явився Божий Син, щоб знищити діла диявола» (1Iван.3:8).
От ми і прийшли до суті. Не традиція, а віра в воскреслого Сина Божого, допущення Його до
керування нашим мисленням зродить в нас нову людину, людину майбутнього. Так
засновується еліта для Небесного Царства. Бо земна «еліта» сама себе відрізала від
майбутнього, давши заволодіти своїм серцем духові цього світу.
«Бо ті, що є за тілом, думають про тілесне; а ті що, за духом, - про духовне.
Адже тілесне мудрування - то смерть, а думка духа - то життя й мир;
тілесне мудрування - ворожнеча проти Бога, воно не підкоряється Божому законові, та й не
може.
…Коли Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живе через праведність.
Якщо дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то той, хто підняв Христа з
мертвих, оживить і ваші мертві тіла тим самим духом, що живе у вас.
…Бо якщо живете тілом, - помрете; якщо ж духом умертвляєте тілесні вчинки, - житимете.
Бо всі, що водяться Божим духом, є Божі сини.
…Бо ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією: бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Якщо ж надіємось на те, чого не бачимо, то терпляче очікуємо на нього.
…Що ж скажемо на це? Якщо Бог з нами, то хто проти нас?
Той, хто свого Сина не пощадив, а видав його за нас усіх, - то хіба разом з ним не подарує
нам усього?
…Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні сили, ні теперішнє, ні
майбутнє, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка є в нашім Господі Ісусі Христі!» (Рим.8:5…39).
Не Ісус як символ, а живий і могутній Цар, якому ми підкоримося, охоронить наш розум від
впливу провокаційних ідей і виростить любов - в першу чергу до Батька і обов’язково до
людей. Незалежно від мови, раси і різниці в поглядах.