В складних ситуаціях ми бачимо все по-справжньому
Раніше я вважав Юрія Мірошніченка нормальною людиною, незважаючи на його партійність. Його я знаю з 1998 року, коли він вперше балотувався до Ради від округу на Чернігівщині, а я як редактор газети "Політика" його підтримував. У 2006 році і я, і Мірошниченко вперше стали народними депутами: він - від Партії регіонів, я - від Блоку Юлії Тимошенко. І свій перший законопроект ми з ним подали разом - проект закону "Про державну підтримку дітей-сиріт". Ми з Мірошніченком виховувалися в інтернатах Чернігівщини, тож на власному досвіді знаємо, як важко діткам без батьківської опіки.
Я завжди ставлю людське вище політичного. І мені гірко це усвідомлювати, але своїм законопроектом про амністію (надиктованим в Адміністрації Януковича) Мірошниченко показав своє справжнє обличчя - він замазав і свої руки кров'ю жертв антинародного режиму. Руки йому я більше не подам.
У той час, коли з вини тирана-президента держава доведена до ручки, є загиблі, поранені, загальна кількість політв'язнів наближається до 400 - у цей драматичний час, коли вирішується доля країни - кожен повинен прийняти для себе чітке рішення: з ким він? І для депутата з парламентської більшості це вибір не між тим, щоб лишатися у Партії регіонів чи переходити в опозицію - це вибір між своєю совістю і бажанням догодити Януковичу.
Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.