19 лютого виповнюється 150 років, як російський імператор Олександр ІІ підписав закон про скасування кріпосного права. Це був, без сумніву, прогресивний крок. Проте тоді його неоднозначно сприйняли, як самі селяни, так і значна частина дворянства. Перші х
Проте цей мужній крок Олександра ІІ відіграв значну позитивну роль в історії як Росії, так і України. На селі з‘явилася вільна праця, почали формуватися міцні селянські господарства, т.з. куркулі, на зміну феодальних відносин прийшли товарно-грошові, капіталістичні відносини.
Нинішній стан в сільському господарстві України є надзвичайно складним. Безробіття, п‘янство, зруйнована виробнича матеріальна база, знищені соціальна і культурна сфери – все це реалії сьогоднішнього українського села.
Нині в парламенті, уряді, суспільстві дискутується тема зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це видається за головну ланку в порятунку села. Але це не так, без державної підтримки, необхідної інфраструктури, енергоозброєнності, кваліфікованих кадрів, фінансової і кредитної підтримки нічого не буде.
Продаж земель може призвести до великої соціальної напруги в суспільстві. Селянство, не маючи обігових коштів, техніки, можливості переробляти і зберігати сільськогосподарську продукцію, змушене буде просто продавати землю. А Чіпок, які живуть одним днем у нас скільки завгодно. Поскільки значна частина жителів села – це пенсіонери, велика кількість паїв в руках дітей, батьки яких померли, то пропозиція може бути більшою за попит. Це приведе до здешевлення землі, масової її скупки окремими спритниками. Землю будуть скуповувати не тільки виробничники-підприємці, а і перекупщики, фінансові магнати, які захочуть нажитися на цьому. Великі аграрні компанії в Україні, як правило, із іноземною власністю, вже примірились і прицінились до українських чорноземів. Сотні філій банків ждуть у всіх райцентрах свого часу. Адже земельний ринок оцінюють в півсотні мільярдів зелених. Багато вже землі, особливо біля великих міст, незаконно скуплено, приватизовано. Звісно все так просто лишати неможна. Але до таких реформ слід ретельно готуватись.
У цій ситуації виникає питання, що буде з нашим селом, після розпродажу земель, де будуть працювати люди, молодь, хто створить робочі місця, хто буде утримувати інфраструктуру – водогони, дороги, кладовища, освітлення, медпункти, будинки культури, хто допоможе школі, садочку? Як через рік простому селянину можна буде скупатись в ставку чи сходити в ліс за грибами? На що буде претендувати молодий лікар чи вчитель, який приїде в село? Що його чекає, чи буде в нього хоч шмат землі. Боюся, що в селі розквітне т.з. сільський пролетаріат, типу відомих героїв - Лушні, Матні і Пацюка у Панаса Мирного в його романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні», які крім крадіжок і п‘янства нічого не можуть робити.
150 років тому, після відміни кріпацтва по Росії було зареєстровано кілька тисяч сутичок селян з поміщиками, поліцією. І лише реформи Петра Столипіна через сорок п‘ять років влада спробувала дати відповідь, як буде кредитуватись селянин, хто буде заготовлювати продукцію і переробляти, продавати її. Пішла мова про кооперацію, селянський банк, засоби виробництва і т.і. В одні руки дозволялося скуповувати не більше 4-х наділів. Один наділ – не більше 17-ти десятин. Петра Андрійовича Столипіна застрелив 5 вересня 1911 року в Києві терорист Багров, реформа захлинулась. Жовтень 1917 року був відповіддю, в т.ч. і селянства, на недолугу політику царя і його уряду в т.ч. і на селі.
Тому, згадуючи реформатора Олександра ІІ, відміну кріпацтва, ми мусимо пам‘ятати про історичні уроки. Українському селу потрібні інвестиції, пільгове кредитування, мікрокредитування, стимулювання діючих селянських і фермерських господарств, кооперативів, акціонерних товариств. Не можна допустити скупки земель іноземцями, компаніям з іноземним капіталом. Світ струшує продовольча криза, тріщить по швах світова валюта долар. Ми можемо за нашу землю отримати зелені папірці (собівартість виготовлення 100 доларової купюри в США – 4 центи), а потім думати, що робити. Що робити з молоді, ветеранам, які живуть в селі.
Де брати на все гроші? Відповідь є. Перш за все, в село слід спрямувати не менше десятини держбюджету. Ми на ЄВРО-2012 виділили 40 млрд. гривень, а на підйом села давайте знайдемо хоч в половину менше. Ще треба подивитись на наші структури, апарат. Тільки на центри зайнятості, де обтираються більшість ледарів і пиятиків, йде до мільярда гривень в рік. Давайте їх віддамо молодим випускникам технікумів, ПТУ і вузів на придбання техніки, обладнання. Виплатимо підйомні тим, хто повертається в село. Створимо хоч по одній машино-тракторній станції в районі, а тоді вже будемо землю робити товаром. До речі, іноземні інвестиції в сільське господарство повинні бути, але розраховуватися за них треба продуктами, а не землею. Бо ще великий Тарас писав, що земля Богом дана і торгувати нею гріх.
Без чіткої аграрної стратегії, комплексного, державницького підходу до проблем села, чіткого механізму обмежень і контроля за ціною, рухом землі, вирішення проблем інфраструктури, робочих місць, законодавчого супроводу цих процесів організувати ринок землі не можна. Наслідки можуть бути непередбачуваними. У нас є досвід, як із приватної власності, від людей передавати землю державі, усуспільнення землі. Ми маємо досвід «прихватизації» держвласності. Він є гірким і трагічним. Хто з нас що нині має? Зворотній процес може бути ще складнішим. Тому нам треба думати, думати і поспішати повільно.
Станіслав Ніколаєнко, голова партії «Справедливість»
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.