Українську «жіночу мужність» американці поки не оцінили

8 березня 2011 року у столиці Сполучених Штатів Америки місті Вашингтон вітали жінок.

Церемонія була урочистою, оскільки Державний секретар США Хіларі Клінтон у присутності першої леді Мішель Обами особисто вручала нагороди "За мужнiсть" десятьом представницям слабкої статі з Афганістану, Камеруну, Китаю, Угорщини, Йорданії, Мексики, Пакистану, Республіки Білорусь, Куби та Республіки Киргизстан.  

Традиційно у цьогорічний список потрапили жінки, які у різних складних життєвих або політичних обставинах виявили відвагу. Дві жінки з країн колишнього СРСР – Настя Палажанка з Білорусі та Роза Отунбаєва з Киргизстану – були нагороджені Державним департаментом США саме за лідерство, виявлене у складних внутрішньополітичних умовах 2010 року. За оцінками американців, ці жінки не лише вижили, вистояли, але й продемонстрували справжні лідерські якості і надихнули своїх громадян на подальшу боротьбу за права і свободи.  

Жодна українська жінка до цьогорічного списку не увійшла. І зовсім не тому, що в Україні немає достойних жінок. Навпаки, у нинішніх політичних обставинах, за нашого складного буденного життя українські жінки щодня демонструють мужність, лідерські якості, створюючи у себе в державі справедливе суспільство.

Але, на жаль, про таких українських жінок, їх мужні вчинки ми самі практично нічого не знаємо. Вже не кажучи про інші зарубіжні держави.

Зате сьогодні усіх в Україні затьмарила одна жінка – та, яка називає себе лідером усієї української опозиції. Та от біда, на рівні міжнародному (окрім Європейської народної партії) це ніхто визнавати не хоче. Навіть у Вашингтоні, який висловлює обережну критику щодо дій нинішньої влади у боротьбі з політичними опонентами.

Міжнародна спільнота, ймовірно, оцінює не PR-лідерство, не  боротьбу заради самої боротьби, а заради прав мільйонів простих людей, свободи та незалежності своєї держави.