Українська "демократія" - знову на "підйомі"

Минулий тиждень вкотре приніс нам з Європи та Сполучених Штатів Америки чергову порцію критики за недемократичне поводження чинної влади з представниками опозиції

 (у першу чергу йдеться про Ю.Тимошенко та Ю.Луценка), із засобами масової інформації, судами, а також за вибіркове переслідування та процвітаючу корупцію. Особливо жорсткими у своїх оцінках нинішніх політичних процесів в Україні були Європейська Комісія, Рада Європи та неурядова американська організація Freedom House.

Розумію, як неприємно було чути подібні оцінки Президенту України та його ближчому оточенню, яке вже другий рік тримає оборону із захисту лінії на вступ України до Євросоюзу та створенню зони вільної торгівлі з одним з найбільших світових ринків (на противагу Митному союзу), а також попри шалений тиск поки що не продає «Нафтогаз» і не визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії.

Усвідомлюю, як приємно було читати критичну інформацію із Заходу так званим лідерам української опозиції, які вже не перший місяць ходять до Генпрокуратури як колись на роботу у високі кабінети на вулиці Грушевського, а хто й сидить у в’язниці, голодує та намагається переоцінити своє минуле життя на державних посадах, з яких інтереси пересічних українських громадян чомусь завжди здаються такими дріб’язковими. 

Відверто кажучи, мені по-людськи шкода й одних й інших. Особливо тому, що їх час на політичному Олімпі невпинно добігає кінця. Але у мене немає жодних сентиментів і тим більше ілюзій щодо того, що представники попередньої та нинішньої влади щось путнє зроблять для пересічних українських громадян.

Тому буду щирим: за кого у мене щемить душа – так це за Україну, яка найбільше страждала і продовжуватиме страждати від дій представників нинішньої та колишньої влади (нинішньої опозиції).

Практично немає сумнівів у тому, що «Нафтогаз» таки продадуть, особливо коли російські монополії, користуючись штучно створеною панікою на валютному ринку Білорусі, скуплять у сусідній до нас країні за безцінь її стратегічно важливі об’єкти енергетичної галузі. «Харківські угоди» та газові контракти навряд чи переглянуть або денонсують. Також малоймовірно, що міжнародний імідж України як нестабільної, корумпованої та непрогнозованої держави у центрі Європи, який складається внаслідок істерії обох сторін, не повернеться у позитивне русло за тиждень, місяць або рік. 

Але навіть такі важкі політичні помилки та прорахунки не повинні змусити нас скласти руки і зневіритися у власних силах. Цього не було, немає і ніколи не буде, щонайменше у мене. Нові політичні сили, які, переконаний, прийдуть до влади у ближчому майбутньому, вже зараз тренують себе до професійного та ефективного захисту інтересів – держави та кожного громадянина.