На з’їзд освітян Микола Азаров прийшов, як барин до холопів. І влаштував педагогам урок застою.От тільки владі невигідно фінансувати освіту в достатньому обсязі.
Нещодавній
з’їзд освітян, проведений Табачником за рік до парламентських виборів 2012
року, став очікуваним сеансом навіювання про «покращення життя вже сьогодні».
Іншого
навряд чи можна було чекати. Якщо б освітянська спільнота сама збиралася на
віче для вирішення нагальних проблем, тоді б могла відбутися ділова розмова.
Інша справа, коли начальник збирає підлеглих. Як то кажуть, хто замовляє музику
– той і танцює...
На з’їзд
освітян прем’єр-міністр Микола Азаров прийшов, як барин до холопів. І влаштував
педагогам урок застою.
Переконував
у необхідності зміцнення дисципліни. Безсоромно розповідав байки про освітню
реформу, при тому, що гроші на всі інновації давно «розпилені» і до шкіл та
ВУЗів завідомо не дійдуть.
Висловив
невдоволення поганим вихованням молоді: мовляв, радикалів вирощуєте. Вчив
педагогів прищеплювати учням любов до уряду. Мало не заспівав на мотив відомого
вірша Сосюри: «Любіть регіони, як сонце, любіть!..».
Захід проводився у стилі «політінформації» 70-х років
минулого століття. Це можна зрозуміти: під час виборів бідні, залякані, але
грамотні та авторитетні в народі педагоги працюватимуть у виборчих комісіях.
Без їх участі важко буде виконати заплановані на Банковій масштабні
фальсифікації на користь партії влади.
Азаров з
апломбом нагадав про кілька копійчаних «підвищень зарплатні», як про велику
щедрість влади. Його засміяли, але жоден з делегатів не наважився вступити з
прем’єром у полеміку. Більше того, владі вдалося добитися від делегатів майже
одностайного схвалення і одіозного проекту змін до закону про вищу освіту, і
«програми розвитку освіти до 2021 року».
Думаю,
делегати з’їзду не обманювали себе. Ніякої програми розвитку освіти, окрім
озвученого плану зміцнити дисципліну і рішуче покінчити з шкільними туалетами,
вони не почули. Тож, голосуючи за порожню «програму», педагоги просто дали
мандат довіри цій владі на наступні 10 років, сподіваючись отримати у обмін на
лояльність хоча б якісь кошти у вирі стрімкого підвищення цін, тарифів,
вартості життя.
От тільки владі невигідно
фінансувати освіту в достатньому обсязі. Вигідніше – тримати на голодному
пайку.
По-перше,
щоб задовольнити попит олігархів на дешеву робочу силу неграмотного народу.
По-друге,
щоб вчителі і завтра, і через десять років були зговірливими.
По-третє,
щоб класти бюджетні кошти у чиновницькі кишені.
А
обіцянки даються тільки для того, аби жевріла надія. Щоб люди корилися владі і
сподівалися на краще, не знаючи, яка прірва попереду. Як не знали про це громадяни
СРСР доби застою, слухаючи лектора обкому про загнивання Заходу та ріст
відсотків жиру у вітчизняному маслі.
Андрій Павловський , кандидат наук , доцент
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.