Станіслав Ніколаєнко: Україні капіталізм не потрібен

Оцінюючи соціально-політичну, економічну ситуацію в Україні слід назвати її безперспективною.

Оцінюючи соціально-політичну, економічну ситуацію в Україні слід назвати її безперспективною. В країні створена модель ліберально-буржуазного, капіталістичного суспільства ґатунку початку чи середини ХХ сторіччя. Майже 80% заводів і фабрик, майна знаходиться в приватних руках. Грубо і безпардонно йде процес дограбування народних багатств. Приватизація енергетики, телекому, приціл на акціонування залізниці, атоменерго практично говорить про бажання влади все передати в приватні руки, а значить - повне самоусунення від того, що відбувається в країні. На жаль, серед людей домінує хибна думка, що нав’язується через ЗМІ, що там, де держава – там обов’язково неефективне управління, корупція і т.і. Але як же бути, скажімо, із армією, школою, міліцією, де виключно все є державним і ніхто казарми і зброю не продає. І як бути із світовою практикою, коли, скажімо, у Франції енергетика, залізничний транспорт є в державній власності і ефективно функціонують. Нині влада – уряд, парламент, правляча коаліція відверто будують в Україні капіталізм. Тоді як у світі давно відбуваються зворотні процеси, соціалізація виробництва, розподілу і споживання.

Нині із ВВП через бюджет на людину, освіту, медицину, соціальний захист, оборону спрямовується лише 28%, тоді як в Європі від 42% до 50%. І якщо навіть до цієї цифри долучити пенсійний фонд, то сумарно цей показник не перевищить 38%. Що сьогодні означає 1% ВВП для України – це 15 мільярдів гривень! І якби ми за прикладом європейських соціальних демократій перерозподіляли хоча б 45% через бюджет, то витрати на людину зросли б на 120 мільярдів гривень! Для порівняння – на всю українську освіту витрачається 90 мільярдів гривень, а на медицину – близько 50 мільярдів. А якби ми довели б обсяг ВВП хоча б до рівня 1990 року, а це плюс 35%, та подолали б тіньову економіку, а це ще 50%, то наш бюджет був би вдвічі більшим. І ці кроки влада мусить робити! При цьому базові галузі, природні монополії мусять наповнювати бюджет. Поки що це робить в основному людина праці, дрібний підприємець. Парадокс – Бюджет України наповнюють на 55% самі ж бюджетники!

І ще одне. Український капіталізм платить нині найнижчу в Європі заробітну плату найманому робітнику. Її частка у ВВП складає 32%, що більше ніж вдвічі менше, ніж у Європейському союзі, США. Зрозуміло, що коли великий бізнес буде мати над доходи від заниження зарплати, експлуатації найманих робітників, визискування природних ресурсів і грабунку бюджету, а це майже 580 мільярдів гривень в рік, то ні про які нові технології, інноваційний розвиток не може бути і мови.

П’ять фінансово-промислових груп тримають в своїх руках 70% економіки України. Прибутки цих ФПГ в Україні рівні бюджету всієї держави! Тому з болем у серці дивимося на телерепортажі про хворих дітей, погорільців, інвалідів, чорнобильців яким потрібна допомога, а в місцевих бюджетах коштів ні на що не має. І ніколи не буде в країні жорсткого капіталізму! Країна рухається з двома швидкостями розвитку – одна з прискоренням для крупного бізнесу, інша із уповільненням – для решти людей.

Про всі біди країни, причини зубожіння людей, тенденції, загрози лівоцентристські партії мусять послідовно говорити людям, казати їм правду, розказувати чому так живе держава. Чому на виборах бідаки, середній клас голосують за своїх гнобителів, експлуататорів. До речі, багато хто із людей не хоче слухати, коли когось критикують. Часто-густо люди не люблять слухати правду. Окрім того представники лівих не завжди готові до діалогу, не можуть переконливо донести свої погляди, ідеї.

Учитель, лікар, культпросвітник, військовий органічно повинні орієнтуватись на демократичні ліві сили. Люди найманої праці (робітники, техніки, інженери, бухгалтери…) мусять зрозуміти, що тільки ліві сили захистять їх. І тут співпраця з профспілками, громадськими організаціями для лівих демократів є пріоритетом. На жаль, сьогодні взаємодія із профспілками – це найвужче місце в діяльності лівих партій. І над цим слід задуматись.

Серед першочергових пріоритетів лівоцентристів України є підтримка і відродження українського села, подолання безробіття, недопущення обезземелення селян.

Перспективою руху для лівих сил, всіх соціалістів і соціал-демократів є зміна напрямку розвитку країни із олігархічного, капіталістичного на соціально справедливий, шлях демократичного соціалізму. Нові закони про оплату праці, пенсійний закон, про обмеження діяльності ФПГ, недопущення продажу земель сільськогосподарського призначення, розмежування бізнесу і політики, посилення ролі місцевих рад, виборності керівників районів і областей, новий закон про політичні партії із державною підтримкою їх діяльності і т.і. мусять стати основою майбутньої діяльності лівих в новій Верховній Раді. Досвід сусідньої Росії свідчить, що за яскравого представника ліберальної ідеї, кандидата в президенти мільярдера Михайла Прохорова віддали свої голоси лише 8% громадян.