Візам потрібен рух

«Відносини Україна - ЄС. На рубіконі». Так називались міжнародні дебати високого рівня, в яких я сьогодні взяла участь.

У своєму виступі я говорила про візовий діалог між Україною та ЄС. Ця тема, як на мене, не просто дуже важлива, а ще й супер своєчасна. На мій погляд, саме візовий діалог на сьогодні є таким собі індикатором відносин між Україною та Європейським Союзом. Саме він свідчить про те, наскільки далеко Україна та ЄС готові йти назустріч одне одному незалежно від  політичної кон’юнктури, що склалась в українсько-євросоюзівських відносинах через відомі кримінальні справи.

Звичайно, для того, щоб візовий діалог оминула доля  такого ж заручника, як діалог політичний, в ньому потрібна постійна позитивна  динаміка. На жаль, останні півроку вона фактично не спостерігається.

Причому,  потрібно визнати, вона не спостерігається ні з боку Україні, ні з боку Європейського Союзу. Що стосується України, то тут у візовому питанні продовжують існувати перешкоди у вигляді  ухвалення так званого Закону про документи, які посвідчують особу (біометричні паспорти) та  так званого Антидискримінаційного закону.

Як багато з вас знає, я була автором одного з законопроектів про біометричні паспорти, зареєстрованих у Верховній Раді. Можу з повною впевненістю сказати, що  законопроект за мого співавторства є  дійсно амбітним та глибоким, оскільки передбачає реальну, а не фасадну реформу у питаннях заміни документів, що посвідчують особу.

Заради того, аби швидше зняти багатостраждальне питання біометричних паспортів з візового порядку денного, я  також пропонувала  створити робочу групу, в яку ввійшли б представники Кабміну і парламенту, і виробили  спільний законопроект.  Таке рішення – спільний законопроект –  забезпечило би  проходження відповідного закону через парламент у стислі терміни. Але, на жаль, така група не створена і війна кількох законопроектів продовжується.

Що стосується анти дискримінаційного закону, то добре, що такий анти дискримінаційний законопроект був  нарешті підготовлений, але чому Мінюст тягнув резину стільки часу? Наполягав на прийнятті  лише Стратегії боротьби з дискримінацією і тим самим фактично відмовлявся виконувати одну з головних умов Плану дій з візової лібералізації між Україною та ЄС?

З європейського боку теж не все так «ОК», як наші друзі з Євросоюзу намагаються запевнити.

Не може не турбувати, наприклад, той факт, що українців почали все частіше зупиняти  на внутрішніх кордонах Шенгенської зони і звинувачувати у нецільовому використанні шенгенської візи. Виходить, що навіть маючи шенгенську візу, вас  можуть звинуватити у незаконному перебуванні на території країни-учасниці Шенгенської угоди!!!  Що ж, мабуть, консульства країн-членів ЄС мають більш чітко пояснювати українським аплікантам, які права на перебування в Євросоюзі їм дає той чи інший тип візи.  Умовно кажучи, з якою візою вони мають право подорожувати, з якою – лише здійснювати професійну поїздку. Хоча, як на мене,  межа,  де закінчується подорож і починається бізнес і навпаки, є досить розмитою. Тому вважаю, що кожен, хто володіє багаторазовою і довгостроковою візою повинен мати право використовувати її не лише за зазначеною у консульстві метою, інакше втрачається сам сенс існування такої візи.

Більш помітного прогресу вимагає й питання видачі багаторазових віз терміном більше 1-2 років. Дуже добре, що впродовж минулого року консульські установи країн-членів ЄС видали на 6-7% багаторазових та довгострокових віз більше, аніж в попередньому році.  Але цього недостатньо. Кількість багаторазових віз терміном дії від 2 років становить, за попередніми підрахунками, не більше 1-2% від загальної кількості оформлених віз!!! Не зовсім  в дусі лібералізації, погодьтесь. 

За останні кілька місяців я вже озвучила цю проблему на зустрічах з послами Німеччини, Австрії та Чехії в Україні.  Моя позиція  була чітка – якщо людина підпадає під категорію осіб, що згідно з Угодою про лібералізацію візового режиму мають право на  отримання багаторазових та довгострокових віз,  має бездоганну візову історію, вона має повне право на отримання візи від 3 до 5 років.

До речі, на зустрічах з послами країн-членів ЄС я так само постійно ставлю  питання консульського персоналу, який дозволяє собі некоректну поведінку щодо українських аплікантів. Мене не влаштовує пояснення, що в основному цей персонал складають українці. Вважаю, що саме консульства країн-членів ЄС несуть відповідальність за кадровий підбір.

Так що проблем вистачає з обох боків, але боротись за світле безвізове майбутнє варто.