Гірке меню від Януковича (Частина перша)

Оцінюючи міжнародний підсумок політичного сезону, діючий Президент Янукович мав би скривитися, так гірко виглядають його невтішні як для керівника держави результати.

Навіть Євро-2012 готує керівництву  країни неприємні новини попри вдале його проведення.  

Прийняття Верховною Радою України з усіма можливими процедурними порушеннями мовного закону засвідчило дуже сильну залежність Партії регіонів від зовнішніх чинників. Так виглядає, що сьогодні Президент Віктор Янукович набагато більше боїться гніву Москви, аніж невдоволення власних громадян. І це наштовхує на невтішні думки.

Давайте об’єктивно подивимось на те, в якій міжнародній ситуації ми сьогодні знаходимося. Це може дати відповідь на те, що нас очікує в другому півріччі політичного сезону.

Як потрапити в міжнародну ізоляцію: навчальний курс від Януковича На жаль, ув’язнення колишніх членів Уряду України, у першу чергу – Юлії Тимошенко, стало найбільшою політичною помилковою Банкової, яка практично зупинила міжнародний рух України за кількома критично важливими напрямками: Європейський Союз та Сполучені Штати Америки. Для цих міжнародних партнерів України «демократія», «верховенство права» або відсутність «політично мотивованих переслідувань» - не порожні слова. Це справжні, не фальшиві цінності, на яких століттями будувалися західні суспільства. Будемо об’єктивні – саме ці базові західні цінності можуть забезпечити для України однакову відповідальність усіх перед ЗАКОНОМ, що дозволить нашій державі стабільно розвиватися.

Проте арештом Юлії Тимошенко влада повністю перекреслила шлях України в Європу. Не міг Брюссель прийняти рішення про надання Україні статусу асоційованого членства в умовах, коли в тюрмах сидять політики, судові процеси над якими викликають масу запитань навіть у далеких від політики людей.   

Отже, на перше місце я б поставив політичне фіаско українського керівництва під час проведення у грудні 2011 року саміту Україна – Європейський Союз. Нам відмовили у підписанні документа, який був практично готовий і робота над яким тривала з 2007 року. Відмова ЄС підписати Угоду не лише стала публічним ляпасом Віктору Януковичу та його команді. Ми позбулися страховки від втягнення України до інших інтеграційних об’єднань.

Отже, друга небезпека, яка вже у ближчому майбутньому може на 180 градусів повернути траєкторію розвитку України – прогнозована перемога на президентських виборах Володимира Путіна у березні 2012 року.  

Характер проведення у 2012 році в Російській Федерації парламентських та президентських виборів дають підстави говорити про те, що у ближчій перспективі в Росії не існуватиме ефективної опозиції, яка могла хоча б мінімально впливати на зовнішню політику В.Путіна. Акції протесту, проведені в Москві та інших великих російських містах напередодні та після проведення парламентських та президентських виборів, вказують на те, що російські опозиційні рухи поки що не визріли і тим більше не набули загальнодержавних масштабів. Отже, принаймні у перспективі двох років Президенту Росії В.Путіну не доведеться зважати у своїх діях на російську опозицію.

Подібна проблема також продовжує існувати на міжнародній арені. Так, на сьогодні немає держав, які були б здатні практично втілити «антиросійський курс». Звичайно, Захід не сприймає окремі елементи російської зовнішньої політики, зокрема щодо позиції російської сторони з питань врегулювання конфлікту в Сирії або розміщення систем протиракетної оборони в Європі. Однак ці окремі елементи поки що не склалися в єдину систематизовану політику країн Заходу – перш за все США та ЄС – щодо Росії.
Такі чинники, як залежність НАТО від позиції Росії щодо постачання техніки та зброї до Афганістану, залежність Ради Безпеки ООН від позиції Росії щодо ситуації в Сирії,  наявність близьких відносин російського керівництва з Іраном, ядерна політика якого продовжує викликати значне занепокоєння США та Євросоюзу, та залежність Європи від російських енергоносіїв продовжує бути значною.

Таким чином міжнародні умови, в яких Володимир Путін повернувся до повноформатного керування Росією, дають право говорити про те, що Захід поки що не буде серйозним чином втручатися в політику Москви щодо країн колишнього Радянського Союзу, у тому числі щодо України. Ми фактично залишилися сам на сам із важкопрогнозованим та агресивним політичним керівництвом Росії, здатним на будь-які кроки (навіть згадувати не хочу серпень 2008 року, коли частина грузинських територій опинилася під контролем Росії).

І в цій ситуації нам немає до кого звернутися за допомогою. Захід через наші внутрішні проблеми з демократією відмовив нам у підписанні Угоди про асоціацію, у Віктора Януковича немає жодних друзів та партнерів на Заході, які б уразі виникнення складнощів могли б підставити плече йому та Україні.

«Постання» із політичного небуття Віктора Медведчука – прямий сингал Москви про те, що вона тримає українське керівництво на жорсткому гачку.  

Третє – це остаточне вивезення з України високозбагаченого урану, який ми б могли використовувати принаймні у цілях психологічного тиску. Але уран ми вивезли до Росії, задовольнивши тим самим багаторічне бажання Сполучених Штатів Америки. Більше цей важливий психологічний козир ми зі свого рукава вже не дістанемо. У поєднанні з відсутністю міжнародно зобов’язуючих документів (я не беру до уваги декларативний Будапештський меморандум про гарантії безпеки України), які б гарантували нашу територіальну цілісність та незалежність, це й справді викликає дуже серйозні занепокоєння.   

Четверте – жорстка резолюціє Парламентської Асамблеї Ради Європи, прийнята 26 січня 2011 року під час січневої сесії, яка містить поправку наступного змісту:

«…запропонувати, щоб Асамблея вжила відповідних до ситуації заходів, які також могли б стосуватися можливості розглянути застосування окремих санкцій, якщо вимоги Асамблеї не будуть задоволені».

Будемо відвертими - слово «санкції» неодноразово з’являлося у текстах резолюцій ПА РЄ щодо України. Перше посилання на застосування санкцій щодо України міститься у Резолюції 1194 (1999) від 26 червня 1999 року. У цьому документі, зокрема, зазначається, що:

«…Асамблея вирішує, що буде доцільним розпочати на першій частині сесії 2000 року… процедуру, спрямовану на призупинення прав членів української делегації … приймати на себе повноваження та голосувати в Асамблеї та її органах, водночас залишаючи право цих членів відвідувати та виступати на засіданнях сесій Асамблеї та засіданнях її органів…»

Наслідків від включення до Резолюції ПА РЄ такого доволі жорсткого формулювання, яке з’явилося у документі Ради Європи на четвертому році членства України у цій міжнародні організації, не було.
Через рік, у 2000 році, історія із політичними погрозами щодо України повторилася. Цього разу мова йшла не лише про призупинення повноважень делегації України на сесіях Парламентської Асамблеї РЄ, а  про виключення України з Ради Європи.  Так, у Рекомендації 1451 (2000) від 4 квітня 2000 року говорилося про таке:

«…Асамблея рекомендує Комітету міністрів намагатись забезпечити дотримання всіх положень діючої в Україні Конституції при імплементації результатів референдуму, зокрема що стосується процедур по зміні Конституції. Якщо результати референдуму будуть імплементовані у неконституційний спосіб, або якщо Конституція України буде змінена неконституційними засобами, Асамблея рекомендує призупинити членство України у Раді Європи».

На наступний рік після погроз виключити України з лав Ради Європи знову з’являється резолюція  Резолюції 1244 (2001) та Рекомендації 1513 (2001) ПА РЄ від 26 квітня 2001 року, в яких містився заклик щодо введення санкцій проти української парламентської делегації:

«…якщо суттєвий прогрес у виконанні Україною обов'язків та зобов'язань не буде досягнутий до відкриття червневої частини сесії ПА РЄ 2001 року, розглянути введення санкцій проти української парламентської делегації у відповідності до правил 6 - 9 Регламенту»

Жодного разу реальні санкції щодо України у рамках її членства в Раді Європи застосовані не були.

Однак зараз ситуація є дуже серйозною, вона відрізняється від попередніх. Посилання на санкції в останній Резолюції ПА РЄ може призвести до застосування Радою Європи двох неприємних для України процедур: позбавлення парламентської делегації в ПА РЄ повноважень та виключення України з лав Ради Європи. Це може статися у випадку жорсткого та масового застосування сили проти представників опозиції, або брутальної фальсифікації під час проведення у жовтня 2012 року чергових парламентських виборів, або введення у дію смертної кари, або інших грубих порушень норм та принципів Ради Європи.

У когось із нас є сумніви в тому, що парламентські вибори будуть чесними? Отож.

Політична стратегія на ближче майбутнє

Це може здатися дивним, але сьогодні Віктор Янукович як ніхто інший зацікавлений у проведенні прозорих, чесних та демократичних парламентських виборів у жовтні 2012 році.

Чесні вибори стануть першим кроком на шляху подолання міжнародної ізоляції України. Двері до Брюсселя та Вашингтона почнуть відкриватися. Принаймні, українська влада зможе повернутися до питання про укладення Угоди про асоціацію включно із створенням зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

Далі необхідно буде вирішити питання так званих «політичних в’язнів». Якщо Президент України набереться сміливості визнати свою помилку і допоможе колишнім урядовцям вийти із в’язниці – він збереже державу і, так само, власне обличчя.

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної Партії