Чому варто викинути ноутбук

Хорошому спеціалісту шкідливо захоплюватися віртуальною реальністю

Хто не знає, я балотуюсь в депутати від Шевченківського району м. Києва. Якби в мене були гроші на політтехнологів, керувати виборчою піар-кампанією призначив би людину, яка не веде жодного блогу, а бажано взагалі не має акаунту в соціальних мережах. 

 Блоги та соціальні мережі, не дивлячись на весь модний технократичний пафос, наразі грають в українській політиці найжалюгіднішу роль. Людей, які їх населяють, навіть електоратом назвати важко, бо електорат – це люди, що отримують безкоштовну гречку, для яких вивішуються красиві біг-борди та проводяться концерти. Загалом, це люди, яким серйозні політики намагаються сподобатись. Блогерів же просто не помічають, цілком виправдано.

 По-перше, українського інтернету мізерно мало. По-друге – він навіть близько не передає реальний розклад сил в країні (якщо вірити блогосфері, Партія Регіонів вже програла). По-третє – він перенасичений освіченими людьми, які про все мають власну авторитетну думку і знають, як краще.

 Адольф Гітлер (який, не будемо сперечатися, таки знався на пропаганді) ось що писав: “...У сфері пропаганди найменше можна прислухатися до естетів або пересичених інтелігентів. Інакше в короткий термін і зміст, і форма пропаганди будуть пристосовані не до потреб маси, а до потреб вузьких гуртків кабінетних політиків. ... Як тільки організація пропаганди, її зміст, її форма почнуть рівнятися на цих розбещених інтелігентів, вся пропаганда розпливається і втрачає будь-яку притягальну силу”. І ще: “Чим більша кількість людей, до якої звертається пропаганда, тим елементарніше повинен бути її ідейний рівень”.

 Блогери сміються над діючим українським президентом, вважають, що вони розумніші за нього, адже ніколи не плутають Ахматову та Ахметова. А між тим Віктор Янукович, цей бувалий політик, очевидно, краще за всіх блогерів осягнув, що таке справжня демократія, і як нею керувати.

 Справжні демократичні політики давно навчилися ховати свою освіту та вдавати із себе хлопця з народу. Демократичний політик знає, що для успіху треба не виглядати розумнішим за середнього виборця, а вміти йому сподобатись. А найпростіше це зробити - бути схожим на нього.

 Нагадаю, нещодавно найпотужнішою країною планети керував Джордж Буш-молодший. Цей випускник Йельського Університету та Гарвардської бізнес-школи мочив приколи, до яких Віктору Януковичу рости і рости. І він обирався два строки.

 (До речі, не забуваймо, Партія Регіонів підпісувала контракт із американською піар-агенціією Burson-Marsteller. Не відкидаю думку, що найвеселіші “ляпи” нашого президента вигадані її спіч-райтерами.)ї

 Єдиний плюс політичної занедбанності інтернету – тут можна говорити все. Говорити, але знати віртуальну межу. Досить було одній картинці із блогів гордо повстати в реальному світі (це я про знамениту бабусю з котом, звісно) - і влада без зайвих рефлексій показала, кому належить хата. То була не найдотепніша картинка, і не найрадикальніша. Вона вигулькнула в реал не в центрі Хрещатику, а на глухій окраїні глухого провінційного міста. Реальний результат – кримінальна справа на організатора. Віртуальний –  мегабайти нових картинок.

P.S. Шукаю волонтерів та приймаю внески на виборчу кампанію. http://www.facebook.com/igor.lutsenko