Про що мовчать сайти замовників тендерів?

Ми можемо знати хто переміг у тендері, але не можемо дізнатися наскільки якісно працює переможець.

Днями українська команда Transparency International оприлюднила результати дослідження офіційних сайтів на предмет прозорості державних закупівель. В цьому рейтингу, нажаль, всі учасники виявилися однаково неуспішними. Із можливих 111 балів жоден веб-портал не набрав більше 22 балів. Звісно, ми не очікували високих результатів, але вважали, що відмітку у 50 балів буде подолано.  

У вибірку громадського моніторингу ввійшли сайти всіх міністерств, обласних державних адміністрацій, центральних органів виконавчої влади з особливим статусом, 25 найкомфортніших для проживання міст України (за рейтингом журналу «Фокус») і 26 держпідприємств, що оперували найбільшими обсягами держзакупівель у 2012 році.

Одразу зауважу, що нас цікавила не креативність чи краса сайту, а конкретно змістовне наповнення цих сайтів інформацію щодо державних закупівель та практичність її використання.  Виявилося, що деякі підприємства, котрі беруть участь у тендерах на мільйони бюджетних коштів, взагалі не мають власних сайтів. Крім того, багато офіційних сайтів не обладнані розділом «Державні закупівлі» чи «Конкурсні торги».

Що приховують офіційні сайти

Складаючи рейтинг ми оцінювали кожен сайт по наявності інформації з п’яти основних закупівельних етапів. Шостим критерієм стала зручність користування самим ресурсом.

Варто відмітити, що з першими двома етапами (планування закупівлі та оголошення закупівлі) офіційні сайти більш-менш справляються. Органи влади містять інформацію про річний план закупівель, під час оголошення тендеру  інформація публікується у «Віснику державних закупівель», адже цього вимагає закон. Деякі органи влади йдуть назустріч людям і також викладають цю інформацію н своїх офіційних веб-сторінках. Інформація стосовно третього етапу (визначення переможця) також оприлюднюється у «Віснику державних закупівель»  і саме цей етап майже в усіх органів влади вважається останнім, придатним для оприлюднення.

Про результати просування робіт – дізнатися практично неможливо.  Як виконується контракт? Чи ефективно витрачаються бюджетні кошти? Наскільки якісно працюють переможці тендеру? Інформацію по четвертому етапу закупівлі ви не знайдете ніде. Дані для соціального аудиту відсутні, ми не зможемо зрозуміти, що саме роблять компанії в рамках виграних тендерів.

Останній етап – це прийняття готової роботи. І тут нас чекає ще більша чорна діра чи, скоріше, біла пляма на мапі тендерів по-українськи.

Виходить, що ми приблизно розуміємо, куди витрачаються українські гроші, приблизно розуміємо - скільки, але абсолютно не знаємо який це дає результат. Саме тому ми щороку вкладаємо гроші в ремонт доріг, щороку нарікаємо на їх жахливий стан і навіть не знаємо, кому з цього приводу пред’явити претензії.

Особливої уваги заслуговує якість інформації яка доступна. Вона доволі низька. Дані є, але ними практично неможливо скористатися. Це свідчить про те, що в Україні досі не існує культури добровільного оприлюднення даних. Закон «Про доступ до публічної інформації» поки що тут не працює. Адже цей закон надає не лише право швидко отримувати відповіді на інформаційні запити - він передбачає добровільне оприлюднення величезного обсягу інформації (близько 15 найменувань) органами влади у себе на веб-сайтах. І тут поки що спостерігається величезний пробіл.

Ложка меду

Парадоксально, але дослідження виявило, що сьогодні, навіть в умовах «недотягування» до мінімальних балів рейтингу,  умовно прозорі лише державні підприємства - саме ті, на які найбільше нарікають. До прозорості їх спонукає необхідність брати участь в державних тендерах. Тому цю практику треба всіляко підтримувати та розвивати – тобто повернути назад підприємства в тендерний закон і допомагати їм надалі інформувати про себе.  Адже, в основному, всі великі закупівлі проходять через підприємства, а не через органи влади.

Позитивним є той факт, що лідерами виявилися сайти не таких відомі своїми реформами міст як Вінниця чи Бориспіль, а сайти невеличких містечок. Це свідчить про те, що для відкритості не потрібно бути відомими. Відкритість – це прямий результат спільної дії. Якщо громада хоче досягти відкритості, вона це може досить легко зробити. Саме для таких небайдужих та ініціативних громад ми і розробили стандарт відкритості державних закупівель. Де запропонували у доступній та зручній формі спланувати свої закупівлі таким чином, щоб вони були відкритими, доступними і мали потенціал привернути іноземні та інші інвестиції.