Відмова просити помилування у Януковича - це моя форма спротиву злу

Я - не злочинець, я - політичний полонений і мені немає за що просити помилування. З політичної точки зору це ще більш очевидно. Є речі, важливіші навіть за свободу.

Я вважаю неможливим підписати лист про помилування з багатьох причин. З людської точку зору, для мене це неприйнятно, бо я не вчинив інкримінованих мені злочинів, а вироки українських судів вважаю виключно політичною розправою, яка не має нічого спільного із правосуддям. Я на 100% переконаний, що доведу це в Європейському суді з прав людини. До речі, знають про це і в Адміністрації Президента. Не дарма ж там надали вказівку Вищому спеціалізованому суду не призначати розгляд моєї скарги. Відтак уже понад 4 місяці після визначеного законодавством максимального терміну мою справу там ніхто не розглядає. Чому? Щоб загальмувати її розгляд в Євросуді, де я однозначно доведу свою невинуватість.

Я – не злочинець, я – політичний полонений і мені немає за що просити помилування. З політичної точки зору це ще більш очевидно. Є речі, важливіші навіть за свободу. Я не можу допустити приниження Майдану і української демократичної опозиції.

Відмова просити помилування у В.Януковича – це моя форма спротиву злу. Так я розумію свій обов’язок перед країною і однодумцями.

Щодо листа до Януковича про моє звільнення за станом здоров’я, який підписали десятки інтелектуалів, політиків, простих громадян.

Перш за все, мені дуже приємно, що питання мого здоров’я, вимога мого звільнення об’єднала багатьох надзвичайно шанованих мною людей.

Знаю також, що навколо цього листа точиться дискусія про те, чи варто було звертатися до Януковича. Я повністю поділяю логіку тих багатьох, у тому числі і моїх друзів, які вважають неприйнятними переговори із політтерористами. Отже, я хотів би подякувати усім, хто не залишився байдужим до ситуації з політв’язнями, хто демонструє в той чи інший спосіб турботу і солідарність.

Саме небайдужість є головним чинником цієї історії. Хотів би нагадати, що стрімкий прорив Чехії до вищих стандартів демократії став можливим ще й тому, що подібні листи та дискусії небайдужих громадян до подібної тоталітарної влади демонстрували в подібні темні часи людям моральну перевагу демократів. При перших же вільних виборах перевага моральна логічно перейшла в кількісну. Вацлав Гавел називав цю стратегію «силою безсилих».