Над освітою заносять секвестрову сокиру

Про ініціативи мінфіну зекономити на дітях

Поки була підготовка до парламентських виборів, то освіту, науку, культуру, охорону здоров‘я всі любили. І владці і опозиція. Та пройшли вибори. Любов закінчилась, не розпочавшись. На освіту в Держбюджеті-2013 так і залишилась цифра в 6,2% від ВВП, а на науку 0,3% ВВП, що відповідно нижче на 3,8% і 1,4% від передбаченого Законом. Ніхто обіцяні вчителям і вченим зміни до бюджету за підсумками І кварталу вносити не буде і не збирається.

Спроби парламентського комітету з науки і освіти звернути увагу на проблему ліквідації шкіл не увінчались успіхом. Верховна Рада України 16 квітня не захотіла навіть включити до порядку денного питання проведення парламентських слухань з цієї проблеми.

Захряс в політичному баговинні довгоочікуваний Закон «Про вищу освіту». Владний варіант натрапив на опір суспільства, студентства, глуху незгоду комуністів, а прогресивним варіантам від опозиції та громадськості бракне голосів підтримки. І університети, і школи, училища і технікуми хочуть «любові» від бізнесу, вимагають взаємовигідних правил співпраці, автономності і самостійності.

Середня школа, особливо сільська, аж волає зменшити наповнюваність класів. В Україні під загрозою ліквідації більше 2000 шкіл, більше півтори сотні цього року буде закрито.

Потребує змін Закон про профтехосвіту. Невизначена до кінця доля технікумів. Вони активно інтегруються з університетами. Та на це ніхто не зважає. Натомість з‘явився у Міністерства освіти і науки Закон «Про професійну освіту», який хоче поєднати профтехучилища і технікуми в одну галузь.  Питання не зовсім просте і потребує вивчення. Але чим це закінчиться знають бувалі. Лише чого варта одна фраза в Законі про те, що засновниками і власниками цих навчальних закладів є приватні особи, установи і організації, місцеві ради та уряд. Утримання училищ і технікумів у державній власності до цього рятувало їх від тотального знищення. Отже попереду великий переділ власності, землі, споруд, майна і т.і. Є й багато інших питань.

Відчувши, що парламент зайнятий чи-то бійками за кнопку, чи ще за щось уряд, зокрема мінфін, рвучко беруть ініціативу на себе. Взятий курс на секвестрування освітянських закладів, зменшення кількості позашкільних установ, музикальних, художніх, спортивних шкіл, а також і числа викладачів наших вишів.

Нещодавно мінфін направив лист місцевим радам і адміністраціям з приписом перекласти фінансовий тягар позашкільної освіти на плечі батьків. Сьогодні у 2130 позашкільних навчальних закладах тільки міносвіти навчається 1,5 мільйони дітей шкільного віку, це 40% від усіх школярів. Це рятує дітей від вулиці, наркоманії, пиятики, всю країну від здичавіння, формує у юнаків і дівчат моральність і духовність, фізичне і естетичне здоров‘я. Радіємо, коли бачимо успіхи українських боксерів-атаманів, в т.ч. і братів Кличків? Але ж не забуваймо -  вони всі пройшли через позашкільну освіту, систему дитячих спортшкіл. Як порубаємо коріння, то звідки ж будуть плоди?

Але не тільки на душу і тіло впливає позашкільна освіта. А ще й активно розвиває дитячий розум. Правильно сформовані емоції і почуття у дітей надзвичайно позитивно впливає на засвоєння ними нових знань. Західними вченими доказано, що діти, які грають на музичних інструментах, малюють картини на 20-30% починають краще сприймати математику і фізику, інші предмети. А Василь Олександрович Сухомлинський давно доказав, що розумово відсталі діти, які відвідували кружки технічної творчості, набагато краще починають вчитись і навіть абстрактно мислити.

Переконаний - закриємо рештки музикальних, художніх, спортивних чи інших позашкільних закладів – позбавимо дітей майбутнього, посадимо інтелектуальний потенціал суспільства, доведемо суспільство до крайнощів.

Тут не можу не нагадати про серйозну загрозу над вищою школою. Йдеться про план заходів по реалізації президентської програми на 2013 рік. Мова йде про тезу щодо збільшення співвідношення викладач-студент до 1:18. Нині в середньому це співвідношення десь складає 1:12-13. В свій час, коли Україною  підписувалася Болонська угода, країна хотіла досягти співвідношення 1:8. Це б дозволило професорам разом із студентами займатись дослідництвом, науковим пошуком. І раптом така новина! До речі, зауважу, що все це відбувається на тлі демографічної кризи, коли і так різко падає контингент студентів, а значить скорочується число викладачів. В цій ситуації навпаки потрібно було б зробити мудрий крок - зменшити це співвідношення, не збільшуючи числа викладачів! Адже суттєвим недоліком нашої вищої школи є як раз перевантаженість педагогів лекціями і практичними заняттями. Педнавантаження сягає 900-1000 годин. Отже, щоб в університет заглянула наука, студенти могли зайнятись дослідництвом слід навпаки зменшувати, а не збільшувати навантаження на викладачів. Адже всі провідні університети світу, які входять до сотні найкращих, таке співвідношення мають 1:4:8.

Ріст співвідношення приведе не тільки до збільшення навантаження на викладачів, зниження якості освіти, а і до значного скорочення їх чисельності. А цей процес торкнеться, на жаль, перш за все молоді, аспірантів та асистентів. Отже, все закінчиться зниженням рівня якості наших вишів, їх подальшою деградацією.

Не буду говорити довго про шкоду від цих урізань, секвестрування освіти, думаю, що це розуміють всі. Не розуміють лише ті, для кого життя – це суцільний бізнес, нескінченна боротьба за прибутки. Видно молодь, яка нещодавно прийшла в Кабінет Міністрів України, звикла бачити життя з вікна банків та дорогих авто. А для них нагадаю слова Антона Семеновича Макаренко про те, що правильне виховання – це щасливе життя, погане виховання – це наше горе, це наша вина перед всією країною. Тож прошу, не рубайте сокирою по дитячій освіті, не несіть горе і біду Україні.