Чому Петро Порошенко не може бути мером Києва

Якщо опозиція висуне Порошенка єдиним кандидатом — це буде ляпас киянам. Вони не заслужили, аби столиця потрапила до рук мільйонера, для якого головним мотивом діяльності є особиста вигода

В опозиції обговорюють, кого висунути єдиним кандидатом. Частіше інших називається прізвище Петра Порошенка. Сам Петро Олексійович активно форсує цей процес. В інтерв’ю підконтрольним собі медіа він стверджує, що його кандидатуру вже давно узгодили всередині опозиції. Залишилося лише оголосити прізвище.

Вочевидь, помилки минулого нічому не навчили опозицію – ми, як і раніше, не можемо домовитися і затягуємо час. Опозиційні лідери зробили ставку на Порошенка, розраховуючи, що його ресурси забезпечать їм перемогу на київських виборах. Спокуса велика — це можна зрозуміти. Але занадто дорога ціна: висунення Петра Порошенка під опозиційними прапорами, без перебільшення, призведе до фактичного знищення опозиції як такої.

Особисто мені подобається Петро Олексійович як людина. Я поважаю його як великого підприємця. Навіть всесвітній журнал «Forbes» заніс його в свій рейтинг як бізнесмена зі статками в $ 1,6 млрд.

Але як політик я є його принциповим опонентом. Вважаю, що Петр Порошенко з його працездатністю, інтелектом, неймовірною інтуїцією був би чудовим політиком. Але за однією умови: якби раз і назавжди пішов з бізнесу. Головна біда України у тому, що політика працює на великий бізнес. А іноді вона – це і є великий бізнес.

Як бізнесмен, Петро Порошенко добре знає: головна мета бізнесу — отримання прибутків. В Україні політика давно стала своєрідним видом заробляння грошей. Особливо добре пішли справи у бізнесмена Порошенка після приєднання до команди Ющенка. У 2006 році його статки оцінювалися у $ 500 млн., наступного року – $ 750 млн., а ще через рік згідно з даними журналу «Фокус» його активи зросли до $1,450 млрд. І Петро Олексійович — один з тих, хто вправно навчився поєднувати політику і бізнес, отримуючи на цьому мільйонні дивіденди.

Хороший бізнесмен – завжди поганий політик

Принципи та ідеологія ніколи не були для Петра Порошенка пріоритетними поняттями. І це підтверджує його багата політична біографія. Головне для нього — доцільність та вигода. І, звичайно, близькість до влади.

Починав свою кар’єру Порошенко в першій партії влади незалежної України — СДПУ(о). Нагадаю, що це був чистий бізнес-проект, де зібралися люди, які вирішували свої ділові інтереси. Петро Олексійович разом зі своїм босом Віктором Медведчуком обслуговували інтереси Леоніда Кучми. Не забуваючи, звичайно, про власний бізнес.

До речі, саме Петру Порошенку ми завдячуємо появі Партії регіонів. Він був одним з «батьків-засновників» Партії регіонального розвитку, котра згодом перетвориться на сьогоднішню ПР. Одночасно Порошенко намагався побудувати власний проект — партію «Солідарність». Щоправда, серйозної політсили з неї так і не вийшло.

У 2003 році він знову змінив команду. Щойно стало зрозуміло, що опозиціонер Віктор Ющенко має шанси стати президентом, Порошенко одразу ж надягнув помаранчевий шарф і вийшов на Майдан. А після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича він почав активно співпрацювати з регіоналами, зокрема, погодився обійняти посаду міністра економічного розвитку та торгівлі у Кабміні Азарова.

Сьогодні Петро Порошенко зайняв найбільш вигідну позицію — буцімто незалежного політика, який не демонструє своєї прихильності жодній з політичних сил. Але це — до зручного моменту. Зараз такий момент настав: близькість київських виборів, з яких Петро Порошенко планує вичавити якомога більше дивідендів. Як політичних, так і бізнесових.

Знову в опозицію

Цілком зрозуміло, що Петру Порошенку вигідно бути з опозицією, адже вони мають у Києві найвищий рейтинг. Як політичний інвестор, він робить правильний внесок, і смикає за усі ниточки, аби використати цей майданчик з максимальною вигодою для себе.

Але Петро Олексійович — не опозиціонер і не може ним бути за визначенням. Великий бізнес в українських реаліях дуже вразливий, тому його представники змушені домовлятися з владою.

На останніх парламентських виборах Порошенко знову підтвердив свою лояльність до Партії регіонів. І хоча й не пішов відверто з командою регіоналів, але й не став під стяги Об’єднаної опозиції. Натомість, балотуючись в якості незалежного кандидата, конкурував на своєму вінницькому окрузі з представниками ОО. Разом з ним з кандидатами від опозиції воювала ціла команда представників так званої «Партії вінничан» — це і батько Порошенка Олексій, і Григорій Заболотоний, і Олександр Домбровський.

Пройшовши до парламенту, Петро Олексійович теж не прийняв пропозицію увійти до фракції «Батьківщина». Звичайно, статус «незалежного мажоритарника» дає більше можливостей для маневрування.

Незважаючи на те, що формально Порошенко не входить до «Батьківщини», він забезпечив собі всередині фракції серйозне лобі з десятка лояльних до нього депутатів. Це так званий кістяк київського осередку «Батьківщини» — Володимир Бондаренко, Володимир Ар’єв, Юрій Стець та інші. Порошенко діє в кращих традиціях великих політичних інвесторах, таких, як Ахмєтов, Коломойський або Фірташ. Впливає фінансово, формує групу лобістів всередині політичної сили, забезпечує інформаційну підтримку, знищує конкурентів.

Інтерес Петра Порошенка в цій ситуації цілком зрозумілий. Незрозуміло тільки, у чому тут вигода киян: проміняти ставленика президента Олександра Попова на крупного бізнесмена, який так само буде звітувати перед Банковою, а не перед громадою?

Цю практику потрібно негайно припинити. Політиком треба бути не за інтересами, а за переконаннями. І щоб ці переконання не змінювалися з такою блискавичною швидкістю.

Київ як трамплін до вищої мети

Столиця вже має сумний досвід мера-мільйонера, який разом з «молодою командою» спочатку розграбував столицю, а після приходу регіоналів, які прозоро натякнули йому на тюремне ув’язнення, покинув Київ і втік до іншої країни. Переконаний: кияни за своїм мером не сумують, і другий Черновецький їм не потрібен.  

Сьогодні найбільш актуальним київським запитом є усунення донецького клану та відродження місцевого самоврядування. І опозиція повинна якомога швидше виконати цей запит. Саме тому кандидатом має стати людина, здатна протистояти владі. Чи зможе цю місію виконати Петро Порошенко? Навряд чи він відкрито піде проти Партії регіонів, поставивши під удар власний бізнес.

Чи має право Петро Порошенко балотуватися в мери? Безперечно. З демократичних позицій будь-який політик, який відчуває в собі впевненість захищати інтереси киян, може це робити.

Та чи має право Петр Порошенко балотувати в мери як єдиний кандидат від Об’єднаної опозиції? Ні! З моєї точки зору, на це морального права він не має. Якщо Порошенко має амбіції щодо мерського крісла, нехай створює власну політичну силу і перестає паразитувати на інших.

Важливо також розуміти наступне: якщо для мене посада мера Києва — самодостатня, то для Петра Порошенка — лише трамплін для вищих політичних щаблів. Можливо — до міністерського або навіть прем’єрського портфеля. А, може, він мітить і в президенти. Його нинішній статус — депутата-одинака недостатній для такого стрибка. Потрібна більше висока посада. Київський міський голова — цілком підходить для такого трампліну.

Я вважаю, що це несправедливо і неетично. Насамперед, перед Об’єднаною опозицією, яку Порошенко просто використовує. Він не в змозі виконати завдання, що стоять перед опозицією. Адже для нас столиця важлива зі стратегічних міркувань. Потрібно не лише очистити столицю від донецьких, але й підготувати надійний майданчик перед майбутніми президентськими виборами 2015 року.

Але головне, що поведінка Петра Порошенка — це ляпас для киян. Вони не заслужили, аби столиця потрапила до рук мільйонера, для якого головним мотивом — як у бізнесі, так і у політиці, — є особиста вигода.

Сьогодні опозиція перебуває у складній ситуації. Наші невдачі можна списати на відсутність фінансових ресурсів, безпрецедентний тиск влади, політичні репресії та безліч інших причин. Але яке виправдання ми знайдемо для себе, якщо приймемо до своїх лав таку людину? Адже єдине, що ніхто не може відібрати в опозиції – честь і достоїнство. І якщо ми продамося, нехай і видатному, бізнесмену, ми все це втратимо. Саме тому я вважаю Петра Порошенка своїм політичним конкурентом, і жорстко виступатиму проти його висунення в якості кандидата від опозиції.