Про бізнес-етику в дії

Або чому банкіри готові убити за дохід у 5 гривень.

В нашому невеличкому офісному центрі прописалось одразу два відділення досить відомих банків. Не з першої десятки, але в двадцятці вони точно є. Ну, думаємо, прийшла і до нас цивілізація. Платежів бо маємо багато. А бігати далеко вже і не треба. Власне так і було місяці три. Аж раптом у будинку навпроти почало роботу регіональне представництво Державної міграційної служби. Це тої, що закордонні паспорти видає. От тут то все і почалося.

Спочатку на вулиці  з’явились інформери з актуальним курсом валют. Власне, вони на фото. Само собою, кожен із банків постарався зробити власний  рекламний щит якнайпомітнішим. Так люди дізнались про існування банків. Згодом на тих щитах почали від руки писати «Плата за паспорт в каб.ХХХ. Реальна комісія – 5 грн.». Так люди дізнались, що банки сваряться за клієнтів.

Станом на зараз все набуло ознак дешевого водевілю. Клерки у чорно-білому чатують на вході та в  стилі привокзальних  таксистів хапають за рукав чи не кожного перехожого з тим, аби затягнути його до свого відділення банку.

Чим це закінчиться, поки що невідомо. Дай боже. аби обійшлось без поножовщини між банкірами.

Мораль – корпоративні та етичні стандарти кожного з банків виглядають чудово. Та от з їх впровадженням у банкірів явно не склалось.