Про коня, вовка і корову

Надіюся, що не застану ті часи, коли жуючи китайську гречку і закусуючи «ніжками буша», будемо думати "як же ми могли переплутати коня, вовка і корову".

Прекрасно розуміючи,  де я, а де Уінстон Черчілль, я все-таки наважуся перефразувати відомий вислів цього  знаного державного діяча та письменника про підприємців та спробую використати його за основу для того, щоб описати  українські реалії в аграрному бізнесі.

«There are people thinking that the entrepreneur is a scappy wolf, which should be killed, others think that the entrepreneur is a cow which can continuously be milked, only a few see the entrepreneur as a horse, which pulls the cart», −  Winston Churchill.

«Є люди, які думають, що підприємець – це паршивий вовк, якого треба вбити, інші думають, що підприємець – це дійна корова, яку треба постійно доїти, і лише деякі бачать підприємця як коня, що тягне за собою воза», − Уінстон Черчілль.

В українському суспільстві склалася якась парадоксальна ситуація. Більшість українців, зранку проснувшись, готують собі (або комусь іншому) сніданок удома. Деякі снідають у ресторанах, а деякі після «вчорашнього» п’ють розсіл, кефір або пиво. Так або інакше, майже у кожного українця ранок починається з думкою про харчування, а з ним – про село і про сільське господарство.

І, на жаль, більшість українців – жителів міст, як показують дослідження УКАБ, мляво жуючи зранку українську ковбасу з українським сиром, покладену на український хліб, помазаний українським маслом, думаючи, як дотягнути до зарплати, абсолютно впевнені, що український агробізнес – це той «паршивий вовк», який має на меті виключно короткочасну наживу, не піклуючись ні про кого і ні про що, і якого треба негайно знищити.

В той же час українські псевдополітики, впевнено поїдаючи за сніданок місячну норму одного середньостатистичного європейця, при цьому поглинаючи італійську ковбасу, французький сир та закусуючи круасанами від «волконського», по-державницькому ламають собі голову, як би цю дійну корову постійно доїти, годувати пустими обіцянками і при цьому, щоб вона з голоду і безвиході не ревіла, як недорізана, а тільки мовчки давала молоко. 

І, на жаль, лиш невелика кількість українців, снідаючи зранку, задумується над тим, скільки людей працюють тяжкою працею в агробізнесі, щоб у всіх була зранку можливість поснідати, і наскільки важкий віз, який агробізнес, як той кінь, тягне за собою кожного дня. І та ціна, яку ми бачимо на етикетках товарів у наших магазинах, і яка нам здається зависокою, а якість товару далека від ідеальної, говорить лише про те, що доходи наші з вами занизькі, а на тому возі сидять стільки дармоїдів, що візок тріщить, а кінь ледве тягне.

Ціни на агропродукцію можуть бути щонайменше на 30-40% нижчими, а якість набагато вищою, якщо ті політики, споживаючи французьке, перестануть доїти своїми поборами голодну українську корову, а дадуть корм, щоб вона змогла хоча би прийти до тями, а ще краще – отелитися і дати можливість продовжити новій генерації годувати кожного дня українців якісним і недорогим вітчизняним.

Надіюся, що не застану часи, коли жуючи китайську гречку і закусуючи «ніжками буша»,  з сумом будемо згадувати ту хорошу пору, коли ми їли, здавалося, неякісне і, здавалося, дороге українське і  думати "як же ми могли переплутати коня, вовка і корову".